Острів Вірату - Таня Толчин
Коли корабель Мілгардана наближався до берегів Вірату, в свідомості Сессіл завібрував радісний голос хранителя острова, вітаючи з довгоочікуваним поверненням.
— Нарешті… Ми дома! — вигукнувши з невимовним полегшенням, Володарка спустилася з трапу на сушу й заразом з благоговійним трепетом милувалася рідними краєвидами.
— Так, кохана… Дома… — тепло й радо всміхався їй Рассел. — Схоже, нас вже зустрічають…
До крайки берега поспішно наближалися Джулла, Уордем і Гарвалон у супроводі охоронців, імператриця воліла зустріти доньку особисто.
— Моя дівчинко… — жінка стиснула Сессіл в гарячих обіймах, в темних плесах очей Джулли блиснули сльози радості. — Улюбленице богів… Скільки ж випробувань випало на твою долю…
Зрештою, імператриця відсторонилася й цупким поглядом окинула Мілгардана.
— Вітаю, Найсвітліша! Вітаю, Уордеме… — Рассел шанобливо схилив голову перед поважними ельгертанцями, затамувавши в блакиті очей тепло і радість.
— Вітаю, Расселе… Нехай завше боги перебувають з вами, — Джулла всміхнулася кінчиками губ. — На щастя, з вами все гаразд, я дякую богам за це…
— Авжеж, на те їхня воля… — Рассел не помітив в жіночому погляді звичної ненависті й полегшено видихнув. — Сподіваюся, вам сподобався наш острів…
— Так, — Джулла ствердно кивнула. — Я сподівалася побачити тут голі скелі й похмурий замок, оповитий холодними вітрами, проте… Вірату приємно здивував мене! Обіцяю, що в подальшому навідуватимуся сюди часто…
Уордем також стримано привітався з прибулими, пригорнув доньку до широких грудей. Хай там як, намагався поводитися ввічливо, хоча на Мілгардана глипав з певним напруженням. Так, ятрили ті важкі спогади про запеклу ворожнечу… Можливо, з плином часу Уордем і зуміє прийняти лардонського зятя, хтозна? На все воля богів.
В замку Вірату панувала пожвавлена атмосфера, прислужники бурхливо обговорювали останні новини, а в кухарів чимало роботи, оскільки з нагоди повернення Володарів Гарвалон звелів влаштувати урочистий бенкет.
Діставшись фортеці, Мілгардани, насамперед, попрямували до покоїв, де перебувала няня-годувальниця з маленькою Вергінією. Звісно, Володарі воліли якнайшвидше побачити свою донечку…
— Моя крихітко… — з невимовним трепетом Рассел узяв на руки дитя, чоловічу Душу затоплювало хвилями безмежного тепла.
— Як же наша Вергінія схожа на матір… — няня задумливо зітхнула, споглядаючи зворушливу зустріч маленької доньки з рідними батьками. А дитя завмерло на руках Рассела, вирячивши темно-волошкові оченята. Звісно, відчуло споріднену Душу й простягнувши рученята, схопило чоловіка за смоляне пасмо. А Мілгардан млів і танув, трепетно цілуючи дитяче чоло, рожеві щічки й благоговійно вдихав запах крихітки… Аромат молока і невинності, божественної чистоти. Схоже, саме так пахнуть маленькі діточки…
Семюелю й Гізер надали окремі затишні покої, тутешня розкіш приємно здивувала, оскільки на Туманному Острові вони не звикли до таких умов. І якщо Сему раніше доводилося пізнати багате життя, то не вельми примхливій Гізер ще довго доведеться звикати… Також вона наразі й гадки не мала, як спілкуватися з прислужниками… Звісно, варто навчитися, оскільки отримала посаду управительки замку.
Насамперед, Гізер і Семюель у супроводі Сессіл попрямували до цілющого джерела. Посеред долини височів величний храм, зведений на честь богині Матері Природи, довкола гомонів натовп паломників.
Опинившись в печері, Гізер простягнула руки до джерела, тіло відразу огорнуло золотистим сяйвом, яке у лоні розливалося приємним теплом. Приголомшена жінка відразу почала бурмотіти молитви, заразом вбираючи кожною клітинкою потужну енергію зцілення. А поруч застиг Семюель, вирячившись у подиві на мерехтливе сяйво. Зрештою, джерело позбавило його кількох рубців і ниючого болю в передпліччі.
Під час урочистого бенкету Сессіл ощасливила всіх звісткою про те, що незабаром на світ з’явиться спадкоємець Вірату.
— Дитя… Мілгардан-Ейл! — вигукнувши з неабияким радісним хвилюванням, Джулла здійняла кришталевий келих з вином. — Спадкоємець Вірату… Схоже, боги благословили мене онуком! — нервово поправила на грудях помаранчеву туніку, оголюючи плече. Ця велична жінка сяяла розкішшю із блиском численних прикрас і вже вкотре дивувала лардонців відвертим, яскравим вбранням. Хай там як, але в погляді імператриці ковзнув смуток, бо незабаром доведеться розлучитися з донькою, з онукою Вергінією та повертатися до рідного палацу. Звісно, коли дівчинці виповниться дванадцять років, вона попрямує до Ельгертанської Імперії, де при дворі юну спадкоємицю Ейл навчатимуть місцевим традиціям і згодом Вергінія стане правителькою ельгертанців.
Так, ще довго чекати, проте Джулла вже твердо вирішила, що частенько навідуватиметься на Вірату та повчатиме доньку. І хоч колишня ненависть до Мілгардана згасла, проте в серці ще жевріла недовіра до цього лардонця. Хай там як, але цього вродливого чоловіка варто пильнувати, оскільки навколо чимало молоденьких прислужниць…
«Звісно, я ще повернуся, мої любі діточки…» — задумливо зіщулившись, ельгертанка хитро всміхнулася своїм думкам, а гості за столом бурхливо вітали Володарів з поверненням на Вірату та радісною новиною щодо спадкоємця.
