Острів Вірату - Таня Толчин
Верховний Крижаний Бог звільнив хранителя океану й водночас потужним проявом енергії заморожував моторошні водоверті, вони застигали льодяними капсулами, а решта богів йому допомагали.
Спалахуючи золотим сяйвом, Богиня Матір Природа відновлювала рівновагу в світі, темрява в небі почала поступово танути, крізь чорноту хмар пробивалися промені Світила.
Опинившись в енергетичній пастці богів та верховних, Лігіда гучно зревіла, той несамовитий рев оглушував наляканих людей на палубі корабля Мілгардана. Оговтавшись після потрясіння, Семюель намагався вирівняти штурвал, а решта членів екіпажу не могли повірити, що врятовані…
Вогняний образ Лігіди оскаженіло метався посеред залишків темряви в пошуках порятунку, раптом в небі прогримів потужний вибух. Зрештою, боги й верховні зуміли знищити смертельну загрозу і те чудовисько, на яке перетворилася Лігіда, розірвало на шмаття, у води океану посипалися численні іскри.
Богиня Матір Природа розморожувала замерзлі водоверті, а імператор Олріг кинувся шукати в океані затонулих Рассела і Сессіл. Хтозна, можливо Смерть вже встигла забрати їхні Душі на переродження?
— Мілгардани потрібні мені живими! З моєї волі вони повинні володарювати на Вірату! — грізний рев Верховного Крижаного Бога відлунював у невидимих світах.
— Їхні Душі вже прямують по моєму тунелю на переродження! — озвалася Богиня Смерть.
Активувавши пошукові хвилі, Олріг зумів відшукати на дні океану тіла Рассела і Сессіл. Не зволікаючи, витягнув їх на поверхню. Огорнувши пологом, здійняв у повітрі. Із відкритими у подиві ротами люди на кораблі спостерігали, як навколо бездиханних Володарів утворилися мерехтливі капсули, які поглинула сфера-телепорт імператора.
Дві Душі прямували по довгому тунелю, тримаючись за руки… Їм вже відомо, що попереду переродження й нове життя, у якому також судилося бути разом. Ба більше, не знатимуть злиднів і прикрощів… Але чому не хотілося йти вперед, продовжувати цей шлях? Чому огортало гіркотою й тугою, наче не встигли щось завершити у минулих життях?
Раптом безтілесні Душі зупинилися й поглянули одна на одну, відчуваючи вібрації думок.
«Я хочу повернутися…» — озвалася Душа Сессіл.
«Я також… Хоча й готовий прямувати слідом за тобою скрізь, куди би ти не пішла… Проте волів би повернутися разом з тобою на Вірату…» — в тунелі вібрувало бажання Рассела.
А попереду на їхньому шляху з’явилася постать Смерті зі сферою на долонях, богиня повинна супроводити Мілгарданів на переродження.
— Зупиніться! — у тьмяному тунелі синім сяйвом спалахнув Крижаний Бог, по плечах кремезного торса струменіли зміями довгі коси, а очниці зяяли білими безоднями. — Вони повинні залишитися у світі живих, в своїх тілах! Не бажаю порушувати встановлену закономірність!
— Вони вже мертві, а Душі вільні та прямують своїм шляхом! — Смерть здавалася невблаганною й наполягала на своєму.
— Імператор Олріг знайшов їхні тіла й поклав у капсули, які реанімують та повертають до життя! Поверни Душі в ті тіла!
— Чомусь надто часто мене просять порушувати правила… Мілгардани засвоїли уроки життя, вони повинні рухатися далі! — Смерть не бажала поступатися.
— Ти не розумієш… Мені у світі живих потрібні представники древніх родів Ейл та Мілгардан! Протягом століть вони накопичували божественну енергію, а я особисто підживлював рід Мілгарданів! На землях Лардонської Імперії Рассел Мілгардан є моїм представником і Володарем острова Вірату! — не вгамовувався Крижаний Бог.
— Так, ми бажаємо повернутися! — рішуче відлунювало бажання Сессіл. — Чимало незавершених справ…
— Поступися, Смерте… — в тунелі золотим сяйвом спалахнула постать Матері Природи. — У цьому випадку варто… Оскільки Ельгертанська Імперія вже отримала спадкоємицю після єднання родів Ейл та Мілгардан, я хотіла забрати Сессіл до свого пантеону й зробити богинею, але мої плани змінилися… Лардонська Імперія потребує спадкоємця, у жилах якого буде кров ельгертанців і лардонців, це має бути дитя Володарів Вірату! Таким чином у світі запанує мир і єдність, настав час покласти край цій запеклій ворожнечі між імперіями, яка триває протягом століть…
— Поступаюся востаннє… — під натиском Верховних богів Смерть здалася. Вона підвела вгору мерехтливу сферу й за мить тунель затопило сліпучим сяйвом, яке огорнуло й поглинуло Душі Мілгарданів.
