Персі Джексон та Викрадач Блискавок - Рік Ріордан

Переборовши гнів, я розповів їй свою історію. Я намагався, щоб вона була не такою страшною, якою була насправді, але це мені не дуже вдалося. Я щойно почав розповідати про бійку з Аресом, як у вітальні пролунав голос Гейба.

— Гей, Саллі! То як, чи готова м’ясна запіканка?

Мама заплющила очі.

— Він навряд чи зрадіє тобі, Персі. До крамниці сьогодні мільйон разів телефонували з Лос-Анджелеса… начебто щодо безкоштовних доставок електроніки.

— Так, знаю. Це…

— Тільки не дратуй його більше, гаразд? — мама змусила себе посміхнутися. — Ну, йди.

За місяць моєї відсутності квартира повністю перетворилася на кубло, де мешкав Гейб. Сміття на килимі сягало мені по кісточки. Канапа була завалена пивними бляшанками. З абажуру звисали брудні шкарпетки та спідня білизна.

Гейб та троє його дружків-головорізів, сидячи за столом, грали в покер.

Коли Гейб побачив мене, сигара випала у нього з рота. Обличчя його стало червонішим за помідор.

— То ти ще насмілився з’явитися сюди, шпана? Я гадав, що поліція…

— Врешті-решт з’ясувалося, що він ніякий не втікач, — втрутилася мама. — Хіба це не чудово, Гейбе?

Гейб блукав поглядом від мене до матері. Моя поява аж ніяк не здавалася йому чудовою.

— Мало того, що мені довелося повернути твою страховку Саллі, — прогарчав він. — Дай-но мені телефон. Я викличу поліцію.

— Ні, Гейбе!

— Що ти сказала? Ні? — Він скинув брови. — Гадаєш, я відпущу цю шпану назад? Я ще подам на нього до суду за те, що він розбив мій «камаро».

— Але…

Гейб замахнувся на маму, вона здригнулася й відступила.

Вперше я дещо зрозумів. Гейб регулярно бив мою маму. Не знаю, коли й як. Але тепер я був у цьому впевнений. Можливо, це тривало роками, коли мене не було поблизу.

У мене в грудях закипів гнів. Я підійшов до Гейба, інстинктивно діставши ручку з кишені.

Він лише розреготався.

— Ти що, хочеш розписатися на мені, погань вулична? Тільки торкнися мене, і вже не вилізеш із в’язниці, зрозумів?

— Гейбе, — в трутився його дружок Едді. — Це всього лише пацан.

Гейб обурено зиркнув на нього й перекривив фальцетом:

— Всього лише пацан.

Його дружки розреготалися, як дурні.

— Давай зробимо так, гаденя. — Гейб вишкірив свої прокурені зуби. — Даю тобі п’ять хвилин, щоб зібрати своє барахло — і забирайся. Потім я телефоную до поліції.

— Гейбе! — заблагала мама.

— Він утік, — відповів Гейб. — Нехай залишається втікачем.

У мене чухалися руки зняти ковпачок з Анаклузмоса, але, навіть якби я це зробив, меч не завдав би шкоди людині. Навіть такий покидьок, як Гейб, вважався людиною.

— Будь ласка, Персі. — Мати взяла мене за руку. — Ходімо. Ходімо до тебе в кімнату.

Я дозволив їй відвести себе, хоч руки мої все ще тремтіли від люті.

Моя кімната була захаращена сміттям, яке понатягував сюди Гейб. Тут валялися використані автомобільні акумулятори, якісь дроти, залізяки та букет квітів з карткою, який на знак співчуття прислав йому хтось, хто бачив його інтерв’ю з Барбарою Волтерс.

— Гейб просто стурбований, любий, — сказала мені мама. — Я поговорю із ним пізніше. Впевнена, що все владнається.

— Мамо, владнати нічого не вдасться. Принаймні поки Гейб тут.

Вона нервово заламала руки.

— Я можу… Я буду брати тебе з собою на роботу до кінця літа. Восени, можливо, вдасться влаштуватися ще в яку-небудь школу-інтернат.

— Мамо…

— Я намагаюсь, Персі. — Вона опустила очі. — Просто мені… потрібен деякий час.

На моєму ліжку з’явився згорток. Я готовий був поклястися, що хвилину тому його тут не було.

Це була пом’ята картонна коробка завбільшки з баскетбольний м’яч. Адреса на поштовій картці була написана моєю рукою.

Богам

Гора Олімп

600-й поверх Емпайр-стейт-білдинг

Нью-Йорк

з найкращими побажаннями

від Персі Джексона

На кришці чорним маркером, впевнено та чітко, було зазначено адресу нашої квартири та дописано: «ПОВЕРНУТИ ВІДПРАВНИКУ».

Раптом я зрозумів, про що Посейдон казав мені на Олімпі.

Коробка. Рішення.

«Хай там що ти робитимеш у майбутньому, але знай, що ти — мій! Ти істинний син бога морів!»

Я подивився на матір.

— Мамо, ти хочеш, щоб Гейб пішов?

— Персі, це не так просто, я…

— Мамо, скажи. Цей покидьок бив тебе? То чи хочеш ти, щоб він пішов, чи ні?

Вона не могла зважитись одразу, але потім ледь помітно кивнула.

— Так, Персі, хочу. І все не зважусь, щоб сказати йому про це. Але ти не мусиш робити це для мене. Тобі не вирішити мої проблеми.

Я зазирнув у коробку.

Ні, якраз саме я міг вирішити її проблему! Мені хотілося розідрати коробку, швирнути її на покерний столик і дістати її вміст. Я міг би мати свій власний сад статуй просто у вітальні.

«Так робили грецькі герої в міфах, — подумав я, — і Гейб на це заслуговує».

Я згадав царство мертвих. Я уявив, як Гейбів дух назавжди вирушає до Полів асфоделей або звивається у яких-небудь огидних тортурах за колючим дротом Полів покарання — вічний гравець у покер, що сидить по пояс у розтопленій олії, слухаючи оперну музику. Чи мав я право відправити туди будь-кого? Навіть Гейба?

Місяць тому я б зробив це, не вагаючись. Але зараз…

— Я можу це зробити, — сказав я мамі. — Один погляд у цю коробку, і він вже ніколи не потурбує тебе.

Мама подивилася на коробку і, здається, миттю все зрозуміла.

— Ні, Персі, — сказала вона, відступаючи на крок. — Ти не можеш…

— Посейдон назвав тебе королевою, — мовив я. — Сказав, що не зустрічав такої жінки вже тисячу років.

— Персі… — вона зашарілась.

— Ти варта кращого, мамо. Ти повинна піти до коледжу, отримати ступінь. Зможеш написати свій роман, а можливо, зустрінеш симпатичного чоловіка, будеш мешкати в гарному будинку. Тобі більше не треба захищати мене, залишаючись із Гейбом. Дозволь мені позбутися його.

— Ти кажеш точнісінько, як батько. — Вона втерла сльозу, що скотилася щокою. — Одного разу він запропонував зупинити заради мене приплив. Запропонував збудувати для мене палац на дні морському. Він гадав, що зможе вирішити мої проблеми помахом руки.

— І що в цьому поганого?

Її чудові, мінливі очі, здавалося, хотіли проникнути мені в душу.

— Я гадаю, ти зрозумієш, Персі. Адже ти любиш мене, і тому зрозумієш. Якщо моє життя чогось варте, я повинна прожити його сама. Я не можу дозволити богові дбати про мене… або про мого сина. Я маю… черпати мужність у собі. Твої пошуки нагадали мені про це.

Ми прислухалися до стукоту фішок для покеру й лайки, які долинали з вітальні разом