Персі Джексон та Викрадач Блискавок - Рік Ріордан

Пістолети?

Я глянув на зброю Ареса, що сяяла на сонці; іноді вона скидалася на пістолет, іноді — на дворучний меч. Я не знав, що саме люди бачать у мене в руках, але був стовідсотково впевнений, що це їм не дуже подобається.

Арес озирнувся, щоб зиркнути на роззяв, що дозволило мені трохи віддихатися. Тепер поліцейських авто було вже п’ять, і офіцери, сховавшись за ними, наставили на нас свої пістолети.

— Це особисті рахунки! — проревів Арес. — Забирайтесь геть!

Він змахнув рукою, і хвиля червоного полум’я зринула на патрульні авто. Полісмени ледь встигли відскочити подалі, перш ніж їхні автівки вибухнули. Юрба з лементом кинулась врізнобіч.

— Ну що, маленький герою, — голосно розреготався Арес. — Саме час зробити з тебе шашлик.

Він рубонув своїм довжелезним мечем. Я відбив його клинок. Потім підскочив досить близько й спробував завдати удару у відповідь, але він парирував його. Зараз хвилі били мені в спину. Арес уже був по стегна у воді, переслідуючи мене мілководдям.

Я відчув пульсування своїх сил, які збільшувались по мірі того, як насувався приплив, і раптом мене осяяло.

«Маленькі хвилі», — подумав я.

І вода за моєю спиною, здавалося, трохи позадкувала. Я утримував приплив силою волі, але тиск наростав — так бульбашки газу збираються біля корка.

Арес насувався, самовпевнено посміхаючись. Я опустив меча, ніби у мене не залишилось сил продовжувати поєдинок.

«Зачекай», — звернувся я до океану.

Тепер тиск ледь дозволяв мені триматися на ногах. Арес змахнув мечем. Звільнивши всю силу припливу, я підстрибнув, перескочивши через супротивника на гребні хвилі.

Височенна стіна води навідліг вдарила його в обличчя; тож Аресу довелося, лайнувшись, лише випльовувати водорості. Я опинився позаду нього і зробив вигляд, ніби хочу завдати удару по голові, як уже робив раніше. Арес вчасно обернувся й змахнув мечем, але цього разу він був збитий з пантелику й не встиг заздалегідь відреагувати на хитрість. Я змінив напрямок удару, кинувся вбік і увіткнув свого меча просто у воду, проштрикнувши п’яту богові війни.

Залунало таке ревіння, що землетрус Аїда порівняно з цим виглядав дурничкою. Саме море позадкувало від Ареса, залишивши коло вологого піску метрів із п’ятдесят завширшки.

Іхор, золота кров богів вихлюпнулась з отвору в чоботі бога війни. Вираз обличчя Ареса навіть не можна було назвати ненавистю. Суміш болю, шоку та спантеличення через те, що він, виявляється, може бути поранений.

Бог війни зашкутильгав назустріч мені, бурмочучи давньогрецькі прокляття. Але щось спинило його.

Здавалося, ніби сонце закрило хмарами, але насправді все було набагато гірше. Надворі просто смеркло. Звуки й кольори зблякли. Щось важке, крижане пронеслося над пляжем, уповільнивши рух часу, різко знизивши температуру та змусивши мене відчути, що життя позбавлене надії, а боротьба безглузда.

Від землі повставала пітьма.

Арес приголомшено застиг.

Позаду нас палали поліцейські авто. Глядачіроззяви розбіглися. Аннабет і Гровер стояли на березі, вражено стежачи за тим, як вода обтікає ноги Ареса і золотий іхор розчиняється в піні припливу.

Арес опустив меч.

— Ти нажив собі ворога, божку, — сказав він мені. — Ти підписав собі вирок. Кожного разу, коли ти будеш змахувати мечем у битві, сподіваючись на успіх, ти відчуватимеш силу мого прокляття. Начувайся, Персею Джексоне! Начувайся!

Тіло його стало світитися.

— Персі! — гукнула Аннабет. — Не дивись!

Я відвернувся, щоб не бачити, як бог війни Арес набуває свого справжнього безсмертного вигляду. Звідкись я знав, що коли гляну, то обернусь на попіл.

Сяйво згасло.

Я обернувся. Ареса на було. Хвиля припливу підкотила до моїх ніг бронзовий шолом Аїда. Підібравши його, я пішов назустріч своїм друзям.

Але не встиг я наблизитися до них, як почув ляскання шкірястих крил. Три зловісні бабусі в мережаних капелюшках із батогами в руках злетіли з піднебесся й постали переді мною.

Та фурія, що посередині, яка донедавна була місіс Додз, виступила наперед. Вона вишкірилася, але вперше вигляд у неї був не застрашливий. Скоріше, вона була розчарована, так ніби збиралася повечеряти мною, але передумала, вирішивши, що матиме через мене нетравлення шлунку.

— Ми бачили все від початку до кінця, — просичала вона. — Отже… це справді був не ти?

Я кинув їй шолом, який вона з трепетом підхопила.

— Поверни це повелителеві Аїду, — мовив я. — Скажи йому правду. Скажи, щоб наказав відмінити війну.

Фурія замислилась, потім провела роздвоєним язиком по зелених шкірястих губах.

— Хай щастить тобі, Персі Джексоне. Стань справжнім героєм. Тому що, коли ти ним не станеш, краще ніколи не потрапляй до моїх кігтів…

Вона каркнула, очевидно, смакуючи цю думку. Потім разом із сестрами злетіла вгору на шкірястих крилах кажана та, залопотівши ними, щезла у задимленому небі.

Я приєднався до Аннабет і Гровера, які вражено дивилися на мене.

— Персі… — похитав головою Гровер. — Це було просто неймовірно.

— Просто жах! — видихнула Аннабет.

— Приголомшливо, — виправив її сатир.

Я не відчував ніякого жаху. І приголомшливим це мені також не здавалося. Я був стомлений, злий і почував себе, як вичавлений лимон.

— Ви відчули це… що це взагалі було? — спитав я.

Обоє стривожено кивнули.

— Можливо, фурії, — припустив Гровер.

Утім, я сумнівався щодо цього. Щось не дозволило Аресові вбити мене, а сила, спроможна на це, куди страшніша за фурій.

Я глянув на Аннабет, і вона відповіла мені розуміючим поглядом. Тепер я знав, що було там, у цій ямі, що за істота розмовляла біля входу до Тартару.

Забравши свій рюкзак у Гровера, я зазирнув усередину. Жезл повелителя був на місці. Через таку дрібницю повинна була вибухнути третя світова війна.

— Ми маємо повернутися до Нью-Йорка сьогодні надвечір, — сказав я.

— Це неможливо, — відповіла Аннабет. — Хіба що ми…

— Полетимо, — погодився я.

— Лети, — Аннабет пильно поглянула на мене. — Лети літаком, хоч тебе попереджали, щоб ти ніколи не робив цього, якщо не хочеш, щоб Зевс збив тебе, та ще й з такою зброєю, яка потужніша за термоядерну бомбу.

— Саме так, — сказав я. — У тому-то й річ. Ходімо.

Глава двадцять перша

Я ВИКОНУЮ ДОРУЧЕННЯ

Кумедно, як люди вміють обволікати те, що сталося, хитросплетінням різних слів, підганяючи його під власну версію реальності. Хірон ще в школі казав мені про це. Але, як завжди, я оцінив його мудрість набагато пізніше.

Якщо вірити каналу новин Лос-Анджелеса, причиною вибуху на пляжі в Санта-Моніці став постріл, який зробив у поліцейське авто божевільний викрадач дітей. Він суто випадково поцілив у вихлопну трубу, яка лопнула під час землетрусу.

Псих-викрадач (мався на увазі Арес) був саме тією людиною, яка вкрала мене та двох