Палац Посейдона - Томас Тімайєр

зволив вас запросити до себе, — проскреготів Каліостро голосом, що звучав, ніби з бляшаного цеберка, і по черзі вказав пальцем на Гумбольдта і його супутників, а потім — на обох Рембо — батька та дочку. — Мені доручено доправити вас до нього. У кайданах чи без них — залежить від вас. За найменшої спроби непокори з вашого боку мої дрони навчать вас гарних манер. Що ви скажете про таку перспективу?

— Ми не маємо наміру опиратися, — запевнив Гумбольдт.

— Чудово. Ідіть уперед. Я тим часом зачиню двері.

— Голомозий пентюх! — прошипів Рембо, ледь переступивши поріг. — Та як він наважився розмовляти з нами таким тоном?! Я б із величезним задоволенням…

— Не гарячкуй, тату! — Океанія торкнула плече інженера. — Це не має ніякого сенсу. Ми цілком підвладні йому. Краще буде, якщо ми підкоримося і зробимо так, як він наказав.

— Ваша дочка має рацію, — підтримав її Гумбольдт. — Так чи інакше, але нам, нарешті, надали аудієнцію. Хоча б якийсь прогрес. Тож не втрачатимемо цього шансу. Ми ж із вами не хочемо бути схожими на ображених дітей!

— Прошу тебе, тату!

— Гаразд, я скорюся. Але на деякий час. Того, що він зробив із моєю «Каліпсо», я йому ніколи не подарую!..

Ледве ці шестеро зникли у дверному отворі, як настав час Норвежця. Він пружно скочив на ноги й опинився біля Каліостро, коли той уже намірявся зачинити стулки дверей.

— Стійте на місці. Не рухайтеся! Чого ви хочете?

— Мені необхідно з вами поговорити!

Каліостро пильно глянув на незнайомця.

— Про що мені з вами розмовляти? Адже ви — звичайний матрос.

— Ви помиляєтеся. — Норвежець швидко озирнувся. Інші моряки вже повернулися назад до своєї кімнати й не звертали на нього уваги. Це дуже влаштовувало негідника. — Я маю відомості, які, на мою думку, можуть надзвичайно зацікавити вашого хазяїна.

— Це просто смішно. Які це можуть бути відомості?

Норвежець скоса глянув у бік сусідньої кімнати, де гомоніли матроси.

— Якщо ваша ласка, я хотів би побесідувати з вами сам на сам. Це дуже важливо, повірте мені.

Мажордом замислився, а потім промовив:

— Я гадаю, що ви брешете. Ви не можете знати нічого такого, що могло б нас зацікавити.

— Ви навіть не хочете дізнатися, про що мова? — Норвежець холодно усміхнувся. — Всього дві-три хвилини, причому вам це нічого не варте.

— А ви, зрозуміло, робите це цілком безкорисливо. — Іронічна усмішка скривила губи Каліостро.

— Хіба я схожий на доброго самаритянина?

— Ні, звісно. То чого ж ви все ж таки хочете?

— Я повідомлю пізніше. В разі, якщо мої відомості стануть вам у пригоді, ми обговоримо й винагороду.

Каліостро уважно оглянув Норвежця з голови до ніг.

— Ви говорите не як матрос.

— Тому, що я зовсім не матрос. Відтак, що ви скажете?

— Хотів би я знати, що це ви за гру затіяли. Втім, нехай буде по-вашому. Сьогодні вночі, близько першої години. Я тричі постукаю вам і відчиню замок. Проте не раджу вам мене розчаровувати. Якщо я відчую, що ви марно витрачаєте мій час, вам доведеться про це дуже пошкодувати.

Норвежець коротко вклонився.

— Можете бути певні.

41

Гумбольдт і його супутники проминули перехід і ще декілька приміщень, коли їх наздогнав Каліостро.

Нікому й на думку не спало замислитися, що саме могло затримати їхнього проводиря, оскільки наступне приміщення виявилося цехом, у якому виготовляли вузли й деталі для нових роботів. Тут усе було оповите їдким димом, та й страшенний гуркіт не давав отямитися. Оскару навіть довелося прикрити носа рукавом — таким густим і ядучим був сморід від заліза, гуми та вугілля. Навколо рухалися конвеєри, гуркотіли парові молоти і прокатні стани, вищали токарні, свердлильні та фрезерні верстати. Бруски сталі розплавляли в печах і заливали у форми. Можливо, це були майбутні плечові зчленування, кінцівки або грудні панцири роботів. Усі вони мали дивну округлу, обтічну форму і були зовсім не схожими на вироби машинобудування, що їх доводилося бачити юнакові у Німеччині та Франції.

Тут Каліостро пришвидшив ходу, через що Оскар був йому дуже вдячним. Неймовірну спеку та гуркіт могли витримувати хіба що автомати.

Незабаром вони досягли протилежного кінця цеху. Мажордом натиснув кнопку в стіні, й масивна металева плита від’їхала вбік. Відкрився широкий прохід.

Проминувши його, люди опинилися в куполоподібній будівлі, до якої сходилося ще декілька тунелів. Оскар уже вирішив було, що їм доведеться ще хтозна скільки йти пішки, але тут йому в око впало узвишшя в центрі будівлі, на якому стояли два дивні екіпажі. Вони скидалися на сигари, кожний мав по чотири ряди сидінь, оснащених пасками безпеки. Зрозуміло було, що призначалися вони для людей, але принцип, за яким працювали ці транспортні засоби, був не відомий ані Гумбольдту, ані Рембо.

— Сідайте і пристебніть ремені! — звелів Каліостро. — Далі ми поїдемо.

Сам він разом із роботами-охоронцями вмостився в екіпажі, котрий стояв позаду, жестом наказавши бранцям зайняти місця в передньому. Коли всі пристебнулися, мажордом потягнув за важіль — і одразу ж почувся механічний шум. Просто перед ними відкрився люк, що закривав вхід до одного з тунелів. Раптовий порив вітру скуйовдив волосся Оскара. Опорна плита разом із двома екіпажами неквапливо розвернулася, і отвір тунелю опинився просто перед ними. Потік повітря зірвав екіпажі з місця: поштовх — аж ось вони вже з величезною швидкістю мчать уперед. Початкове прискорення було таким великим, що пасажирів міцно притиснуло до сидінь, а тиск збільшився настільки, що в Оскара