Палац Посейдона - Томас Тімайєр

запротестував Оскар. — Якби ви читали «Двадцять тисяч льє під водою», то миттю б зрозуміли, що цей підводний палац, це складне виробництво, всі ці досконалі технології — напрочуд схожі на пророцькі фантазії Жуля Верна. Втеча від людської цивілізації, світовий океан як життєвий простір, який ще тільки треба опанувати. Видобування всього необхідного для людей із моря та морепродуктів. Чим довше ми тут залишаємося, тим більше я бачу збігів із цим романом. Це навіть трохи лякає мене. Втім, є й деякі відмінності, одна обставина не співпадає — капітан Немо керував не роботами, а людьми — вільнодумцями й революціонерами, змовниками, ба навіть злочинцями. І це потребувало сміливості. Те, що тут усю роботу виконують роботи, примушує мене замислитися.

— Але ж ми не знаємо, чи є тут інші люди, чи ні, — зауважив Гумбольдт. — Можливо, ми просто ще їх не бачили.

— Ви маєте рацію: крім цього голомозого негідника Каліостро, я не бачив тут жодної живої душі!

— До речі, з приводу нього я щось сумніваюся, — додала Еліза.

Гумбольдт насупився.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Розумієш… — темношкіра жінка подивилася на вченого якнайсерйозніше. — Кожна людина випромінює хвилі емоцій — наприклад, страху, суму, гніву, веселощів. Я здатна сприймати ці почуття. Проте цей… мажордом… він абсолютно холодний, неначе камінь.

— Може, його спеціально навчено нічим не виявляти своїх почуттів?

Еліза похитала головою.

— Ні, я б одразу помітила. Так само, як давно зрозуміла й те, що серед тих, хто врятувався з «Каліпсо», є людина, котра видає себе за іншу, а насправді замислює лихе. Я не можу достеменно сказати, хто це такий, проте відчуваю, що він веде подвійну гру.

— Це зрадник?

— Гірше. Коли я думаю про нього, то відчуваю подих смерті. Він ходить серед нас і має на меті забрати життя в одного з нас. Ось хто чудово вміє приховувати свої почуття, та я знаю, що він тут. Одного разу я навіть відчула, що ця людина наблизилася до нас упритул.

У кімнаті ніби війнуло холодним вітром.

— Та сама людина з Афін?

Еліза ствердно кивнула. Її зіниці розширилися.

— Цілком можливо…

Частина 3
Зрадник
40

24 липня 1893 року

Мнуло три дні. Весь цей час бранці їли, спали, бесідували й просто не знали, як дочекатися подальших подій. Тут, на глибині, не було можливості зрозуміти, чи ранок надворі, чи вечір, опівдень чи опівніч. Час спливав із болісною невідворотністю, годинник старанно відлічував секунду за секундою, за ілюмінаторами панував одвічний напівморок, а тиха музика, що лилася зі стінних ніш, присипляла, наче дурман.

Відчуття Елізи тільки посилили загальну тривогу. Якщо вона не помилялася, всім їм загрожувала серйозна небезпека. Підозрілість і очікування біди не полишало людей. Час від часу ці почуття змінювалися на безсиле обурення з приводу того, що обіцяної аудієнції з володарем їм і досі не надали. Три дні бранці були змушені провести в повній ізоляції, не знаючи, чого від них вимагають, з якої причини тримають під арештом і що чекає на них у майбутньому. Всі розмови оберталися тільки навколо цього.

Хто такий Іскандер? Звідки він родом? Що він має на меті?

Та на всі ці запитання поки що відповідей не було. Лише Оскар не брав участі у стомливих і нікому не потрібних суперечках — замість цього він намагався вгадати, хто зловмисник. Оскільки французькі матроси ставилися до нього прихильно, як до приятеля Клемана, він вважав, що має неабияку перевагу в цій справі. Та й негідника він іще в Парижі бачив майже впритул.

Проте, все складалося доволі дивно. Виділивши із загальної кількості матросів чотирьох підозрюваних, він відчув, що не в змозі звузити це коло. Всі четверо були високими на зріст кремезними чоловіками віком від тридцяти до сорока років. За допомогою гриму будь-кого з них можна було легко перетворити на незнайомця, з яким він мав справу в паризькому готелі. Навіть його приятель Клеман не був винятком: якщо насунути йому на очі ковбойського капелюха, трохи змінити форму обличчя і наклеїти бороду й бакенбарди, механік цілком міг би бути схожим на зловмисника, який зазіхав на життя Гумбольда і його супутників.

Ну, це вже виглядало зовсім сміховинним — кому-кому, а Клеману Оскар довіряв на всі сто.

Два дні поспіль він придивлявся і зіставляв найдрібніші факти, проте не дійшов ніякого висновку, а лише остаточно заплутався. Або цей тип був розумнішим за них усіх разом узятих, або ж Еліза помилилася.

До того ж, його розслідуванню сильно заважало те, що серед французьких моряків поступово наростали ненависть і гнів, спрямовані зовсім не на того, хто захопив їх і тримав під замком, а на Гумбольдта і його супутників. Ці люди вважали, що саме вчений має бути відповідальним за все, що трапилося з ними. До того ж, він був іще й німцем. Дивний на вигляд, мовчазний і не занадто товариський, учений виявився ідеальним кандидатом у «цапи відбувайли». Тому, після короткої, але жорстокої сварки з одним із моряків Оскар вирішив триматися від них подалі.

Він саме прямував до книжкової полиці, щоб узяти том «Мобі Діка» і зручненько вмоститися з ним десь у затишному куточку, коли раптом відчинилися важкі металеві двері і з’явився Каліостро.

Мажордома супроводжували декілька сторожових дронів — досить страхітливих на вигляд. Усі вони були майже триметрового зросту й ледве могли протиснутися у проріз дверей. Їхні панцири були вкриті іржею, а металеві пики застрашливо вишкірялися й виказували таку лють, ніби вони за першим же словом свого командира розірвуть на шматки будь-кого.

— Його величність Іскандер Перший