Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Деякі думають, що, коли Даркен Рал здобуде перемогу, він винагородить їх сповна. Чекаючи майбутніх благ, вони стають безжалісними в сьогоденні. Інші просто сліпі і б'ються за брехню, яка ллється їм у вуха. А потім у пожежі війни розрізняють якими ланцюгами їх сковано, але не можуть вже нічого змінити. — Зедд провів рукою по балахон і зітхнув. — Річард, війни існували завжди. Будь-яка війна — кровопролитна битва двох ворогів. І до цих пір жодне військо не вступало на поле битви, вважаючи, що Творець на боці противника.

— Не розумію, — похитав головою Річард.

— Я ні секунди не сумніваюся в тому, що послідовники Рала вважають нас кровожерними чудовиськами, здатними на все. Їм будуть нескінченно твердити про жорстокість і нещадність ворога. Я впевнений, що ніхто з них не знає про Даркена Рала більше, ніж він сам розповів. — Чарівник нахмурився. Очі його метали блискавки. — Це суперечить здоровому глузду, але не стає менш загрозливим і смертоносним. Поплічники Рала мріють розтрощити нас, і ні про що інше їм думати не треба. Але тобі, щоб перемогти противника, який сильніший, доведеться попрацювати головою.

Річард провів долонею по волоссю.

— Це заганяє мене в кут. Я можу дозволити вбивати ні в чому не повинних людей, але не можу вбити Даркена Рала.

— Ти неправий. Я ніколи не говорив, що ти не зможеш вбити Даркена Рала. — Зедд окинув його багатозначним поглядом. — Я сказав лише, що Меч тобі в цьому не помічник.

Річард пильно вдивлявся в обличчя старого друга, освітлене тьмяним мерехтінням місяця. Іскра думки осяяла непевну імлу, що панувала у нього в душі.

— Зедд, — тихо спитав він, — невже без цього ніяк не обійтися? Невже доведеться приректи на смерть ні в чому не винних людей?

Обличчя Чарівника стало похмурим і сумним.

— Так було в останній війні. Це відбувається і зараз, поки ми з тобою розмовляємо. Келен розповідала, що Рал, бажаючи дізнатися моє ім'я, вбиває людей. Ніхто, жодна людина в світі не пам'ятає, як мене звуть, але він не залишає спроб. Я міг би здатися і тим припинити вбивства, але тоді я не зміг би протистояти Ралу, і в результаті загинуло б ще більше народу. Це жахливий вибір: приректи на болісну смерть кількох або стати причиною загибелі багатьох.

— Прости, друже! — Річард щільніше закутався в плащ: його била дрож. Він подивився на застиглу долину і перевів погляд на Зедда. — Я познайомився з Ша, Мерехтливою в ночі, за кілька хвилин до того, як вона загинула. Ша пожертвувала власним життям заради того, щоб Келен змогла потрапити в Вестланд, щоб змогли вижити інші. Келен теж несе тягар відповідальності за тих, кому дозволила померти.

— Так, — неголосно сказав Зедд. — Серце розривається, коли подумаєш, що їй довелося побачити. І що швидше за все доведеться побачити тобі.

— У порівнянні з цим все, що між нами відбувається, здається таким незначним.

— Але від цього біль не стає меншим. — В очах Зедда читалися ніжність і співчуття.

Річард знову окинув поглядом долину.

— Зедд, ще одне питання. По дорозі до тебе я запропонував Келен яблуко.

Зедд видав здивований смішок.

— Ти запропонував червоний фрукт гості з Серединних Земель? Але це символ смертельної загрози. В Серединних Землях всі червоні фрукти отруйні.

— Так. Тепер я це знаю, але тоді не знав.

— І що ж вона сказала? — Зедд подався вперед і підняв брову.

Річард відвів очі.

— Вона не сказала. Вона зробила. Вчепилася мені в горло. На мить мені здалося, що вона хоче вбити мене. Не знаю, як вона збиралася це зробити, але впевнений, що вона була готова мене вбити. На щастя, вона коливалася досить довго, щоб я встиг все пояснити. Адже до того часу вона вже стала моїм другом і кілька разів рятувала мені життя. Але в той момент вона була готова мене вбити. — Річард помовчав. — Це те, про що ти говорив, так?

Зедд глибоко зітхнув я кивнув.

— Так, Річард. Якби ти запідозрив, що я зрадник, не знав, а всього лише запідозрив… І якби ти знав, що, якби це було правдою, нашу справу буде програно, і якщо б у тебе не було б ні часу, ні можливості дізнатися правду, зміг би ти вбити мене?? По одній тільки підозрі? Зміг би ти вбити мене на місці? Зміг би підійти до мене, старого друга, і нанести смертельний удар? Вистачило б у тебе духу зробити це?

Погляд Зедда обпікав. Річард був приголомшений.

— Я… не знаю.

— Ну, тоді ти повинен скоріше це з'ясувати, інакше не має сенсу битися з Даркеном. У тебе не вистачить рішучості для боротьби і перемоги. Можливо, одного разу доля поставить тебе перед вибором. Ти повинен будеш сам прийняти рішення: життя або смерть. Келен знає, як вона поступить, бо їй добре відомо, що загрожує світу у разі поразки. У неї є рішучість.

— І все ж вона коливалася. З того, що ти сказав, випливає, що вона допустила помилку. Я міг взяти верх. Вона повинна була відразу вбити мене, ще до того, як у мене з'явився шанс. — Річард нахмурився. — І вона помилилася би.

— Не тіш себе ілюзією, Річард. — Зедд повільно похитав головою. — Келен торкалася тебе рукою. Що б ти не зробив, це було б занадто повільно. Їй варто було тільки подумати. Вона була господинею становища і тому могла дозволити тобі говорити і порозумітися. Вона не допустила помилки.

Вражений, Річард все ж не поспішав здаватися.

— Але ж ти б не зміг, просто не зміг би зрадити нас всіх, точно так само, як я ніколи б не зміг заподіяти їй зла. Я не вловлюю суті.

— Суть у тому, що, хоч ти і знаєш, що я не здатний на зраду, якщо ж я це зроблю, ти повинен бути