Примхлива мрія - Agrafena
Шквал поцілунків вкрив мене з голови до ніг, викликаючи відповідну реакцію, і через кілька хвилин я вже сама стогнала від збудження, чіпляючись за міцні чоловічі плечі, як за єдиний якір у світі, здатний утримати мене на місці, не даючи свідомості вислизнути.
Я не думала ні про що інше. Усе, що відбувалося, здавалося абсолютно правильним. І хлопець, що обіймав мене так ніжно, що серце завмирало, пестив мене, як тендітну статуетку, був просто необхідний. Тому я якомога міцніше притискала його до себе, не усвідомлюючи ні місця, де перебувала, ні часу.
Коли біль від з'єднання наших тіл змусив вигнутися моє тіло, шию обпік ще один різкий біль від укусу, який через секунду обернувся таким нищівним задоволенням, що світ спочатку похитнувся, а потім розлетівся феєрверком різноколірних уламків.
Пашка, застогнавши, звалився на мене, притиснувши до ліжка всією своєю вагою, і одразу ж перекотився разом зі мною на бік.
– Вибач, – прохрипів він, ледве переводячи подих, але не відпускаючи моє тіло.
Я, трохи прийшовши до тями, здивовано глянула на хлопця. Все ж уже скінчилося? Чи ні? Чому він виглядає так, ніби на межі непритомності?
Не встигла нічого спитати, як він вигнувся і застогнав, заплющивши очі. Здуріти! Це в нього що, другий раунд? Моєму здивуванню не було меж. Я навіть не знала, що таке буває.
Але це було ще не все. Не встиг він перепочити, зніяковіло глянувши на мене, як його знову накрило.
Я в усі очі дивилася на обличчя свого вже справжнього чоловіка застигле у вищому прояві пристрасті: зуби і губи міцно стиснуті, аж вилиці побіліли, очі заплющені, обличчя наче вирізане майстерним різцем скульптора. Зараз, він був просто неймовірний. Нарешті він розслабився востаннє і затих, притягнувши мене ближче до себе і притулившись підборіддям до моєї маківки. Трохи згодом підвівся на лікоть і лизнув місце укусу.
– Попереджати треба, – пробурмотіла я зніяковіло.
– Зі мною таке вперше, хоча я знаю, що з парою подібне може бути, – підняв він на мене очі, а потім тужно прошепотів, – як я зможу відмовитися від цього, якщо ти раптом передумаєш?
Я тільки мовчки дивилася на нього, не знаючи, що відповісти. Надто вже разючі зміни в моєму житті відбудуться, щоб ось так прямо погодитися назавжди залишитися з ним.
Але як кажуть, «подивимось – побачимо». Хто знає, що доля приготувала нам на нашому життєвому шляху? Які повороти чекають на нас попереду? Можливо, цей красень дійсно мій єдиний, адже я для нього – єдина. Якщо це не якась помилка. А раптом він обманувся?
– Пашо?
– Так? – відповів він механічно, занурений у свої думки, м'яко погладжуючи мене по волоссю.
– А ти впевнений, що я твоя пара?
Він подивився на мене здивовано.
– Ну, – намагалася я точніше сформулювати свої думки, – чому ти вирішив, що саме я твоя пара? В універі стільки дівчат, може, ти якось переплутав? І взагалі, всі говорили, що ти шукаєш ідеальну мрію. Чому раптом я?
– Яка ж ти ще дурненька, – не стримався він, – ідеальна мрія для перевертня – це його єдина, яку зразу відзначає нюх і серце, яку не так легко знайти. Хай навіть мрія і така примхлива... Що до універу, ти, може, не пам'ятаєш, коли я там з'явився?
– Так... – я здивовано дивилася на нього, – на п'ятий курс прийшов, – і додала пошепки, – коли я туди прийшла вчитися.
– Саме так, – підтвердив він.
– А як тебе взагалі туди взяли, – мої очі стали ще більшими, – ти ж зовсім не з нашого світу?
– Великі гроші – великі можливості, – знизав він плечима і несподівано запитав: – Як ти? Все гаразд?
Я знову почервоніла. Після всього, що тут сталося, червоніти вже було безглуздо, але все одно. Тим більш тепер, коли світанок вже впевнено вступав в свої права і в кімнаті стало значно світліше.
– Дякую, все нормально, – пробурмотіла я.
– Тоді, може, ще раз? – І його теплі губи знову накрили мої, даруючи ніжний поцілунок.
Не знаю, що б я відповіла, але його розчарований стогін злився з дзвінком телефону. Він міцно поцілував мене і підвівся.
– Так, Зейлі. Через десять хвилин буду у тебе, – чітко сказав Павло і, вимкнувши телефон, повернувся до мене. – Може, залишишся?
– Ні, одна я не хочу тут залишатися, – мене ніби підкинуло з ліжка, я схопила простирадло, загорнулася в нього і розгублено озирнулася.
– Помитися б, – нерішуче промовила я.
– Ходімо, – мене завели в білосніжну кімнату, відсунувши двері, яких раніше я не помічала. Там чоловік повернув якийсь важіль на розсувній панелі біля дзеркала, одразу ж зі стелі на нас впала тепла злива. Відрегулювавши тиск води, Рід швидко вимив мене, незважаючи на мої протести, потім вимився сам.
Як тільки він вимкнув воду і, відсунувши іншу панель, увімкнув щось на зразок сушарки, зверху і з усіх боків повіяв гарячий вітер, який дуже швидко висушив нас.
Павло тим часом обережно і зосереджено розчісував мені волосся. Ніколи б не подумала, що йому це може подобатися, але диви ж ти... Обличчя у нього було спокійне і якесь умиротворене.
І ось, нарешті, на нас знову чекає ця кареллі, будь вона неладна! Але цікаво, цього разу я навіть не верещала. Чи то звикаю до цього способу переміщення, чи мій супутник тому причина, що відразу ж розкрив мені свої обійми, як тільки ми увійшли в кабінку. Але факт залишається фактом: я навіть не дуже боялася, і коли ми приїхали та вийшли з приміщення із підземними швидкісними ліфтами, вже цілком оптимістично дивилася на життя.
Рівно доти, поки не помітила напружений погляд Красіна. Він різко зупинився на півдорозі до будинку Зейлі й, обійнявши мене за плечі, міцно притиснув до своїх грудей. Я повернулася, щоб побачити, що саме так зацікавило хлопця. Спочатку навіть не змогла збагнути, що його так схвилювало.
Прослідкувала за його поглядом туди, де стояла невелика, але висока кам'яна будівля з вежами на всіх чотирьох кутах. Біля входу стояло кілька чоловіків і якийсь предмет, схожий на великий куб.
