Відтепер я – твій меч - Гжендович
Пильніше шуліка стежив Мідел, ад'ютант Азіта, за тим, що відбувається. Град каміння і стріл змушувала відступати жителів півдня все більше, звільняючи місце полководцям, що зосередженими хижаками кружляли навколо один одного. Сидеримці не відрізали шлях мадеранам, залишаючи можливість відступити, покинувши ущелину. Вони розуміли, що знищити армію ворога їм не вдасться, головне утримати позицію, не дати пройти. Благословлені Садаром, воїни рішуче тіснили мадеран, готові за будь-яку ціну вистояти в цьому місці, не пропустити ворога, не віддати і п'яді землі Сидеріма Мадереку. Тому не слабшав смертоносний град, що летить на ворогів, зминаючи колись упорядковані ряди вершників. Ущелина наповнилася передсмертними скриками, завиванням поранених, переляканим іржанням коней. Переполохані тварини прийшли в шаленство, затоптуючи скинутих вершників, коли за стрілами і камінням полетіли вогняні списи. Король передбачав, що подібна атака внесе справжнє сум'яття та хаос до армії ворога. Ошаленілі коні несподівано стали додатковою зброєю в руках сидеріан.
Кассим не чув криком своїх солдатів. Польові командири жителів півдня намагалися повернути військам лад, але без команди відступити не сміли. Хоробріші намагалися лізти на скелі, знімати стрільців, але ті надійно ховалися за камінням, вогнем відрізаючи всіляку можливість підібратися ближче. Флангові підходи охоронялися постами із членів загону Зеліка, прикриваючи тили стрільців. Садар продумав кожен крок, намагаючись зберегти якнайбільше життів своїх солдатів. І тактика спрацьовувала так добре, наче сам король зараз стояв на чолі війська. Але його не було. І не було Кирита, щоб знову зупинити божевільний поєдинок двох найбільших воїнів, що нині живуть на землях Таридата.
Генерал не здавав позицій, обрушуючи удар за ударом на Азіта, не дозволяючи контратакувати. Разючий майже повністю пішов у глухий захист, здивовано скидаючи брови на літнього полководця. Той вразив сидеримського воєводу небаченим натиском. Вибрав мить, вигадав позицію. Клинок пройшов старим шрамом, наче Кассим згадав слабку сторону суперника. Тільки тепер сильніше і глибше, прокресливши борозну через брову до середини щоки. Азит миттєво засліп на одне око, оскільки половину обличчя залило кров'ю. Заревів, перекинув меч із лівої руки в праву. На генерала посипалася така низка ударів, що він насилу витримував захист, де ухиляючись, де блокуючи клинок, що з'являвся надто близько. І… пропустив. Широке лезо пройшло крізь груди, ламаючи ребра, розбиваючи хребет. Генерал упав. Разючий різко висмикнув клинок. Мить,
Азіт трохи постояв над генералом. Здавалося, він схилив голову в пошані. Отер запеклу кров, звільняючи око. Багряно-сталиста блискавка увірвалася в і так порушені ряди жителів півдня. Разящий повністю виправдовував назву таких, як він. Величезний меч трощив, ламав кістки людям, коням, усім без розбору. Разючий вив, ніби зганяв всю злість, всю свою лють за те, що йому довелося вбити Кассима, єдиного воїна, якого вважав суперником. Азіт уособлював не просто бога війни — саму смерть. Невідворотну та нещадну. Обезголовлене військо позадкувало, плутаючись, сминаючись, намагаючись втекти від цього шаленого воїна. Однак вузька ущелина не дозволяла розвернутися. У момент зорієнтувавшись, Мідел наказав стрільцям переформуватися і рухатися по скелях попереду Азіта, супроводжуючи військо, що відступає безперервним вогнем. Вони пересувалися на десяток кроків раніше за воєводу, намагаючись, щоб він не потрапив у зону обстрілу. Всі, хто вижив у перестрілці, ставали жертвами божевільного берсерка, яким став Разючий.
Сидеріани тіснили мадеран до кінця ущелини. Як тільки армія мадеран опинилася на відкритій місцевості, то втекла. Незважаючи на переважаючі сили, польові командири не наважилися прийняти бій з розлюченим ворогом. Тим більше, їх очолював настільки незламний полководець, що про перемогу над ним не могли подумати навіть зухваліші.
Сідерім, рік 2583
— Надіслати тіло генерала до Мадри. Він був гідним воїном, хай віддадуть останні почесті, — розпорядився Садар, коли прибув гонець із звістками про перемогу. Перейнявши звичку у жерців, король давно використав яструбину пошту, тож гінцям належало бігти до пташника, а не сідлати коня.
Розпорядження йшли одне за одним. Азіту належало зміцнитися на позиції, на допомогу йому направлено тисячний загін. Солдати, що звільнилися від збору врожаю, поверталися в казармами, відновлювали тренування, готуючись виступити в похід за першим наказом государя. Садар не тішив себе думкою, що Максур мовчки зазнає поразки. Природно, будуть ще спроби. Напевно, імператор винесе урок з такого недалекоглядного плану і більше не втече в ущелину Анаториса, але це не означає, що там варто послабити пильність. Швидше за все, масований напад планується через землі Нешуа, а це вже прямий удар по столиці королівства. Отже, кордон слід закрити на замок. Не час поки що повертати князівство, поки варто потурбуватися про безпеку країни. Король мобілізував усіх, кого міг. Направив запит і в Смирніс, немов мимохідь поминаючи, що вони теж Сидерим, а якщо загроза державі, то будьте ласкаві надати воїнів. Садар запросив щонайменше п'ять тисяч у спис для захисту прикордонної зони. І розумів, що вже тепер Даналія всі шкури спустить зі своїх поданих, але армію надішле. Чи не відвертіться більше хлібосеям.
Мадерек, рік 2583
Кирит стояв над тілом генерала і мовчав. Сльози котилися по старечих щоках. Жрець не ховав скорботу, що пішла. Всупереч волі імператора, він наказав звести похоронне багаття на головній площі, як і належало видатним полководцям. Максуру, що обурився, пригрозив прокляттям і позбавленням місця в небесному Таридаті. Кирит був настільки переконливий, що імператор справді повірив, що цей зможе залишити Мадерек без божого благословення, оголосивши відступниками та єретиками. Довелося поступитися.
Поки горіло багаття, Кирит мовчав. Дивився у вогонь, на тихих воїнів, що прийшли вшанувати пам'ять генерала. Солдати. Нікого з вищих чинів, нікого із знаті. Імператор звів нанівець усі здобутки найбільшого полководця Мадри. Жрець гірко посміхнувся – не пробачить. По закінченні церемонії він зібрав ще гарячий порох Кассима в невелику ладанку, яку пов'язав шнурком і повісив собі на шию.
- Тепер ти назавжди зі мною, мій хлопче.
Розділ тридцять перший
— Пане, що не дбає про свій народ, що безрозсудно вкидає всю країну у війну в гонитві за дешевою славою, не гідний звати государем.
- Не тобі мене судити, жрець.
- Мені.
Смирніс, рік 2583
— А як ви думали? Викрутіть руки королеві в тяжкі часи, то він вас по голівці гладитиме? — Даналія зміряла оцінюючим поглядом дворян,
