Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич
Даегар встав у отворі дверей, слухаючи значну промову батька.
– Беріть загін воїнів і негайно їдьте назад! – велів Ітамар і, відвернувшись, втупився у вікно похмурим, зосередженим поглядом.
– То що сказав Кадмас? – запитав Даегар, скориставшись цією паузою.
– Що впорається, – тихо відповів Нілас, – навіть верхи не захотів поїхати, щоб ще й про коня не дбати…
– Так дівчину викрали?
– Ми не знаємо, але припускаємо, що саме так воно і було. Можливо, спокусилися її красою? Я пообіцяв Кадмасу, що доправлю Оевігна в Лянсіду й одразу повернуся з підмогою. Я не менше хвилююся за його долю...
– Добре! Батьку, – сказав Даегар, звертаючись до Ітамара, – загін воїнів створить багато галасу... Кому це потрібно?
– Згоден, – повільно відгукнувся Ітамар, думки якого вже заспокоїлися, – двох сильних чарівників буде цілком достатньо. Я подумаю, кого можна послати... Ідіть, збирайтеся. До полудня вирушите в дорогу!
Нілас і Вард вклонилися, потім квапливо покинули кімнату. Даегар подивився на бліде, напружене обличчя батька і щільно прикрив двері.
– Я розгублений, – сказав Ітамар, міцно переплітаючи пальці рук, – ще жодного разу не доводилося нам захищатися або атакувати. Наша сила величезна, а разом із нею величезна й відповідальність. Я не бажаю комусь нашкодити... Але дівчину потрібно знайти. Це справа честі усієї Лянсіди. Потрібно дізнатися, хто іі викрав, як і навіщо. Кадмас занадто молодий, він не впорається один. Я переживаю не стільки за те, що він постраждає фізично, скільки за те, що йому завдадуть душевних поранень, які набагато важче залікувати, навіть за допомогою магії.
– Я не можу вирушити з ними, батьку, бо маю подбати про Ілму. Думаю, вона скоро прокинеться, і мені необхідно бути поруч...
– Зрозуміло. Я сам вирушу... Зрештою, саме я відповідаю і за Кадмаса, і за дівчину, яка їхала в Лянсіду, щоб стати його дружиною... Залишишся замість вождя. Ти розумієш, що це означає...
– Розумію, батьку!
Даегар придушив невдоволенне зітхання.
Весна в самому розпалі, потрібно об'їхати всі поселення, простежити за тим, як засіваються поля, як триває збирання магічних трав і спорудження нових будинків для жителів. Навесні завжди багато турбот! Звісно, він знає все, допомагав батькові й раніше, але як спостерігач, а не розпорядник. Тепер же всі рішення доведеться ухвалювати самому, а Даегару не дуже-то хотілося звалювати на свої плечі тягар відповідальності за благополуччя міста.
Але батько правий. Зараз його допомога більше потрібна Кадмасу.
– Не хвилюйся! – додав Даегар твердим голосом, – я про все подбаю! – і запитав, захоплений несподіваним спогадом, – А що з дівчиною? З тією, що припливла з глибин Великої Ріки? Залишимо її Етеляні чи заберемо до нас?
– Ріол і Вейла поки подбають про неї. А там – вирішуй сам! Велика Річка вручила її тобі.
– Тільки тому, що я опинився поруч, – невпевнено відповів Даегар.
– Може так, а може й ні, лише час покаже істинний сенс усіх подій, –
Ітамар м'яко ляснув сина по плечу, – прояв нечуваної ніжності! – і вийшов за двері.
