Сабіт. Її перевертень - Влада Калина

- Дитино, що ти тут робиш?! - плеснула в долоні Марина. - Ти ж втекла! - з розбитою губою, синцем під оком, розірваним фартухом, вона підійшла до мене. Мабуть люди Ворона і її били.

- Я… повернулась.

- Піду по Жорика. Хай допоможе мені це тіло до підвалу затащити, бо я сам цю тушу двістікілограмову не двину, - Зеник розвернувся і пішов.

- Жорик тут?!

- Так. Він прибіг весь побитий. Сказав, що тебе якісь люди викрали… Сабіт ланцюг порвав. Вирвався. Побіг… А тут… якісь бандити зі зброєю та смолоскипами на порозі, - вона кивнула в сторону лісу. Я глянула туди, а там… Один на одному лежали тіла. 

- Вони мертві?!

- Так, доню. Всі… Боже. Сабіт завтра дізнається, що наробив - злитиметься… Ми не повинні були допустити цього. Він не вбивця. Він хороший! - почала плакати вже і Марина. Я сама продовжувала ревіти. - Ми з Жориком ледь пожежу загасили у вітальні… Ці бандюки всі вікна побили.

- Ну-ну, тихіше. Не плачте, бо і я з вами плачу. Все добре. Все вже закінчилось, - я обняла тітку. Вона мені стала вже рідною. І взагалі, ці люди, були немов моя родина. Я така щаслива, що вони живі.

- Добре, що на тобі кулон, інакше б перевертень…

- Тітко Марино, я загубила той кулон коли бігла сюди, - не могла сказати, що його Ворон розбив.

- Як це?!

- Ось, дивіться, його нема, - розстібнула кофтинку та показала свою шию.

- Чому перевертень… Господи! - вона загадково посміхалася. - Боже!

- Тітко, що сталося? Не лякайте мене.

- Якщо його кров не на тобі, значить вона в тобі. Яка радість.

- Яка в біса радість? Марино, про що ви… В мені?! Переливання крові мені точно ніхто не робив.

- Я про дитину кажу, дурненька, - взяла мене за руку та прошепотіла: - Здається ти вагітна.

- Що?! - я подивилась на лежачого поруч перевертня. Боже, це ж дитина… Його дитина. Я і забула, що в мене затримка. Думала на нервах. - Дитина, - приклала долоню до живота. Боже, я вагітна від Сабіта.

- Ось чому він рвався до тебе у підвалі. І тут на коліна став, він відчув дитину і мабуть хотів доторкнутися до неї…