Чаротворці - Террі Пратчетт
— Але де вони перебувають, тобі не відомо?
— Не дуже, — визнав сериф.
Струмінь випадкової магії перетворив одну зі стін поблизу на меренгу з миш'яком.
— Думаю, у зміїній ямі нам би було безпечніше, — зауважив Ринсвінд, відвертаючись геть.
Креозот ще раз тужливо поглянув на порожню пляшку з-під вина.
— Мені відомо, де килим-літак, — повідомив він.
— Ні, — заперечив Ринсвінд і замахав руками, захищаючись. — Категорично ні. Навіть не...
— Він належав моєму дідусеві...
— Справжній килим-літак? — поцікавився Найджел.
— Послухайте, — залопотів Ринсвінд, — у мене паморочиться в голові від одних тільки розмов про висоту.
— О, абсолютно, — сериф тихенько відригнув, — справжній. Із дуже симпатичним візерунком, — він знову примружився на пляшку й зітхнув. — Пригадую, він був чарівної блакитної барви.
— І ти часом не знаєш, де він зараз? — повільно проговорила Коніна, обережно, неначе людина, яка підкрадається до дикої тварини, намагаючись її не сполохати.
— У скарбниці. Я знаю, як туди дійти. Знаєте, я неймовірно заможний. Ну, принаймні мені так казали, — він понизив голос і спробував підморгнути Коніні. Зрештою, йому це таки вдалося — щоправда, обома очима. — Ми б могли на нього сісти, — продовжив він, вкриваючись потом. — І ти б розповіла мені історію про те, як...
Ринсвінд спробував видушити крик крізь зціплені зуби. Піт вкрив навіть його щиколотки.
— Я не збираюся сідати на килим-літак! — прошипів він. — Я боюся землі!
— Маєш на увазі висоту? — уточнила Коніна. — Припини молоти дурниці.
— Я краще знаю, що маю на увазі! Вбиває ж не сам політ, а зіткнення зі землею!
Битва при Аль Халі нагадувала молотоподібну хмару, у клекотливих глибинах якої можна було почути химерні обриси й побачити дивовижні звуки. Час від часу магічні заряди не влучали в ціль і неслися в місто. Там, де вони приземлялися, ставалися... зміни.
Наприклад, більша частина суку перетворилася на непрохідний ліс велетенських жовтих грибів. Ніхто не знав, як це вплинуло на його мешканців, хоча, можливо, вони нічого й не помітили.
Храм крокодилобога Оффлера, покровителя міста, тепер став доволі страшною цукровою спорудою, створеною відразу в п'яти вимірах. Але не біда — його відразу ж зжерла ціла хмара велетенських мурашок.
З іншого боку, у місті залишилося не так багато людей, здатних оцінити цю заяву проти неконтрольованих змін міста, бо більшість із них утікала, рятуючи своє життя. Вони бігли крізь родючі поля рівномірним потоком, деякі скористалися човнами, але цей спосіб втечі став неможливим, коли майже вся портова зона перетворилася на болото, в якому без особливих на те причин вила гніздечко пара рожевих слоненят.
На певній відстані від паніки на вулицях Багаж повільно вибрався із однієї зі стічних канав, порослих очеретом. Трохи попереду ціла хвиля крихітних алігаторів, щурів і кайманових черепах вибиралася з води й видряпувалася на берег, керуючись якимось незрозумілим, але абсолютно точним тваринним інстинктом.
На кришці Багажа застиг вираз похмурої рішучості. Від світу він хотів небагато, — окрім повного винищення всіх інших форм життя, — однак зараз понад усе потребував свого власника.
Було легко зрозуміти, що це приміщення — скарбниця, побачивши її неймовірну порожнечу. Двері були зірвані з петель. Ґрати на комірках — зламані. Повсюди валялася купа розбитих скринь, побачивши які, Ринсвінд відчув напад провини й приблизно на секунди дві задумався, куди зник його Багаж.
Там панувала шаноблива тиша, як завжди буває, коли щойно зникла значна сума грошей. Найджел відійшов і обмацав кілька скринь, безнадійно намагаючись знайти потаємну комірку, підкоряючись інструкціям одинадцятого розділу.
Коніна нахилилась і підняла маленьку мідну монету.
— Як жахливо, — зрештою констатував Ринсвінд. — Скарбниця без скарбів.
Сериф стояв і осяйно усміхався.
— Не варто хвилюватися, — сказав він.
— Але ж усі твої гроші викрали! — здивувалася Коніна.
— Мабуть, це були слуги, — сказав сериф. — Дуже підступно з їхнього боку.
Ринсвінд втупився на нього зі здивуванням.
— Тебе це взагалі не тривожить?
— Не дуже. Насправді я ніколи багато не витрачав і часто задумувався, як це — бути бідним.
— Ти отримаєш неймовірну можливість довідатися, на що це схоже.
— Мені знадобиться якась підготовка?
— Воно приходить само собою, — пояснив Ринсвінд. — Навчишся всього в процесі.
Вдалині пролунав вибух, і частина стелі перетворилася на желе.
— Ем, вибачте, — озвався Найджел, — цей килим...
— Так, — перебила Коніна. — Килим.
Креозот усміхнувся щиросердною, не зовсім тверезою усмішкою.
— А, так. Килим. Натисни на ніс статуї позаду тебе, персиковозада перлино пустелі світанку.
Коніна, шаріючись, вчинила згаданий акт дрібного святотатства над великою зеленою статуєю крокодилобога Оффлера.
Нічого не відбулося. Потаємні комірки зі всіх сил відмовлялися відчинятися.
— Гм. Спробуй ліву руку.
Вона спробувала її крутнути. Креозот задумливо почухав голову.
— Може, це була права рука...
— На твоєму місці я б спробувала згадати, — відрубала Коніна, коли й це не спрацювало. — Залишилося не так багато частин тіла, за які я б хотіла тягнути.
— А це що таке? — поцікавився Ринсвінд.
— Якщо це не хвіст — ти про це неодмінно пошкодуєш, — сказала Коніна й копнула деталь.
Вдалині залунав металевий стогін, подібний на крик душі каструлі. Статуя здригнулася. Потім пролунало кілька глухих ударів десь усередині стіни, і крокодилобог Оффлер тяжко, зі скрипом відсунувся вбік. Позаду нього був тунель.
— Мій дідусь побудував це приміщення для наших найцінніших скарбів, — повідомив Креозот. — Він був дуже... — він спробував віднайти потрібне слово, — ...винахідливий.
— Якщо ви думаєте, що я переступлю цей поріг... — почав Ринсвінд.
— Відійди, — гордовито наказав Найджел. — Я піду першим.
— Але там можуть бути пастки... — мовила Коніна в задумі, кинувши погляд на Креозота.
— Напевно, о небесна газеле, — сказав він. — Я не бував всередині відтоді, як мені виповнилося шість. Здається, там були якісь плити, на які не слід наступати.
— Про це не хвилюйся, — відізвався Найджел, зазираючи в темряву тунелю. — Не думаю, що існує міна-пастка, яку б я не зміг розпізнати.
— Ти що, маєш багато досвіду в подібних речах? — кисло поцікавився Ринсвінд.
— Ну, я