Чаротворці - Террі Пратчетт
— Зроби так, щоб він полетів!
Ринсвінд ще сильніше натягнув капелюха на вуха.
— Будь ласка? — попросила Коніна.
Капелюх дещо припинявся.
— Ми всі будемо страшенно вдячні, — додав Найджел.
— Так! Правильно! — вигукнув Креозот.
Капелюх ще трішки припіднявся.
— Ви дійсно впевнені? — запитав Ринсвінд.
— Так!
Чарівник відкашлявся.
— Донизу, — наказав він.
Килим піднявся зі землі й завис у повітрі за кілька футів від пилюки.
— Як, до біса... — почала Коніна, але Найджел її перебив.
— Чарівникам відкриті потаємні знання. Напевно, у цьому й річ. Можливо, килим під просянкою змушений робити протилежне тому, що йому говорять. Можеш змусити піднятися його ще вище?
— Ага, але не збираюся, — озвався Ринсвінд.
Килим повільно поплив вперед і, як це часто буває в подібних ситуаціях, на те саме місце, де він щойно лежав, впала велетенська кам'яна брила.
За мить вони вже були на відкритому повітрі, а кам'яний вихор залишився позаду.
Палац розсипався на шматочки, і ці шматочки здіймалися в повітря вихором, подібним на зворотне виверження вулкану. Вежа чаротворства безслідно зникла, але каміння, кружляючи, линуло до того місця, де вона була, і...
— Вони будують ще одну вежу! — скрикнув Найджел.
— Та ще й з мого палацу, — додав Креозот.
— Капелюх переміг, — пояснив Ринсвінд. — Саме тому він будує власну вежу. Це щось типу магічної реакції. Чарівники завжди захищають себе вежею, як... як називаються ті штуки, які можна знайти на дні ріки?
— Жаби.
— Каміння.
— Бандити-невдахи.
— Волохокрильці — ось кого я мав на увазі. Коли чарівники збираються з кимось воювати, перше, що вони роблять — будують вежу.
— Вона дуже велика, — зауважив Найджел.
Ринсвінд похмуро кивнув.
— І куди ми тепер? — поцікавилася Коніна.
Ринсвінд стенув плечима.
— Подалі звідси.
Прямо під ними пропливала зовнішня частина палацу. Щойно вони її проминули, як вона затряслася, і невеликі цеглини, кружляючи, долучилися до вихору каміння, що вився довкола нової вежі.
Зрештою Коніна запитала:
— Ну добре. Як тобі вдалося змусити килим злетіти в повітря? Він дійсно робить протилежне тому, що йому говориш?
— Ні. Я просто звернув увагу на певні фундаментальні деталі ламінарного й просторового механізмів.
— Ти мене заплутав, — зізналася вона.
— Хочеш, поясню це немагічними термінами?
— Ага.
— Ти поклала його на землю догори дриґом, — відповів Ринсвінд.
Якийсь час Коніна сиділа тихіше миші. А тоді сказала:
— Мушу визнати, він дуже зручний. Вперше в житті лечу на килимі-літаку.
— А я вперше в житті ним керую, — пробурмотів Ринсвінд.
— І в тебе це добре вдається, — підбадьорила вона.
— Дякую.
— Ти казав, що боїшся висоти.
— Вона мене жахає.
— Але зараз ти цього не показуєш.
— Зараз я про це й не думаю.
Ринсвінд озирнувся й поглянув на вежу позаду нього. За останню хвилину вона значно виросла, а на її вершині розквітла хитромудра конструкція з менших вежок і зубчатих стін. Над нею роїлася зграйка кахлів, окремі з них пікірували вниз, як керамічні бджоли під час бомбардування, і дзвеніли, опиняючись на потрібному місці. Вежа була неймовірної висоти — камені біля її підніжжя вже б роздробилися, якби не магія, яка в них потріскувала.
Ну ось і все, кінець тому, що стосується організованої магії. Дві тисячі років мирного чаклунства пішли коту під хвіст, у повітрі знову здіймалися вежі, і вся ця нова сира магія, що кружляла навкруги, явно завдасть непоправної шкоди. Можливо, усьому Всесвіту. Надмірна кількість чарів здатна перекрутити час і простір, і це не особливо хороша новина для людини, звиклої до того, що причина зазвичай тягне за собою наслідок.
І, звісно, пояснити це все супутникам — неможливо. Схоже, вони не зрозуміли все, як слід; а якщо конкретніше, то, здається, не усвідомили суть фатуму. Вони страждали від жахливої омани, що ще щось можна було змінити. Були готовими зробити світ таким, як їм хотілося, або вмерти при спробі. Недолік смерті при спробі полягає в тому, що в момент спроби ти вмираєш.
Суть колишньої організації Академії полягала в тому, що вона підтримувала щось на кшталт миру між чарівниками, які зазвичай ладнали так само добре, як коти в мішку. Тепер, коли рукавиці скинули, кожен, хто насмілиться втрутитися, буде жорстоко подряпаним. Це не була стара, спокійна і доволі дурнувата магія, така звична Диску. Це була магічна війна — палюча й розжарена до білого.
Передбачення майбутнього не було сильною стороною Ринсвінда, насправді він і теперішнє недобачав. Але він знав із безрадісною впевненістю, що незабаром, у найближчому майбутньому, мабуть, за секунд за тридцять, хтось неодмінно запитає:
— Ну, ми ж можемо щось з цим зробити?
Під ними промайнула пустеля, освітлена низькими променями заходу сонця.
— Щось зірок на небі мало, — зауважив Найджел. — Напевно, поховалися від страху.
Ринсвінд підняв очі. Високо над ними зависла срібляста імла.
— Це сира магія осідає з атмосфери, — пояснив він. — Вона нею перенасичена.
Двадцять сім, двадцять вісім, двад...
— Ми ж можемо... — почала Коніна.
— Не можемо, — різко, але з ледь помітним вдоволенням обірвав її Ринсвінд. — Чарівники боротимуться один із одним, поки не залишиться один переможець. Цьому ніхто не може зарадити.
— Мені б не завадило випити, — сповістив Креозот. — Може, зупинимося десь неподалік, де я би зміг купити шинок?
— У тебе що, грошей кури не клюють? — поцікавився Найджел. — Ти ж тепер бідний, пам'ятаєш?
— Бідність мені не дошкуляє, — відповів сериф. — А от тверезість все ж завдає певних труднощів.
Коніна ніжно штовхнула Ринсвінда під ребра.
— Ти керуєш цією штукою? — поцікавилася вона.
— Ні.
— Тоді куди вона летить?
Найджел глянув униз.
— Скидається на те, — сказав він, — що в осердному напрямку. До Округлого моря.
— Хтось однозначно керує цією штукою.
«Привіт», — пролунав дружній голос у голові Ринсвінда.
«Невже це знову моя совість?» — подумав Ринсвінд.
«Я почуваю себе просто жахливо».
«Ну, пробач, — подумав Ринсвінд, — але я до цього не причетний. Я просто жертва обставин. Не розумію, чому я маю брати на себе, відповідальність».
«Добре, але ти можеш спробувати зробити хоч щось».
«Наприклад?»
«Можеш знищити чаротворця. Тоді це все закінчиться».
«У мене не буде жодного шансу».
«Ну принаймні