Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
— Келен Амнелл, оголошую тебе Шукачем!
Вона з сумнівом дивилася на старого. Зедд підняв її підборіддя, змусивши поглянути собі в очі, і спрямував на дівчину напружений, пронизливий погляд. Він наблизився майже впритул і заговорив тихо, виділяючи кожне слово.
— Коли я ходив у Серединні Землі за мечем, Даркен Рал вистежив мене. За допомогою злих чар він виростив навпроти мого будинку клен, той що побільше. Так він позначив мене, і з тих пір наді мною нависла загроза. Рал може з'явитися сюди в будь-який момент, коли вважатиме за потрібне, і вбити мене. Той Даркен Рал, від руки якого загинула Денні. — Келен смертельно зблідла і стиснула зуби. — Той самий Даркен Рал, який переслідує тебе, бажаючи покінчити з тобою, як покінчив з твоєю сестрою. — Зелені очі Келен спалахнуло ненавистю. Вилиці загострилися. Вона підняла меч, і Зедд відступив тому. — Ось це дерево! Покінч з ним!
Клинок з швидкістю блискавки зметнувся вгору і, зі свистом розтинаючи повітря, обрушився на дерево. Меч миттєво пройшов крізь стовбур, немов не зустрічаючи ніякого опору. Пролунав страшний тріск, на всі боки бризнули тріски. Мить клен стояв нерухомо, а потім з гуркотом звалився додолу. Річард не вірив власним очам: йому, чоловікові, щоб звалити таке дерево, знадобилося б не менше десяти ударів хорошою сокирою.
Сили залишили Келен, ноги її підкосилися, і дівчина зі стогоном упала на коліна. Зедд ледве встиг підхопити меч, що випав з її рук. Вона впустила голову і закрила обличчя руками. Річард з переляку кинувся на допомогу.
— Що з тобою, Келен?
— Все в порядку, не хвилюйся. — Вона сперлася на руку Річарда і з зусиллям встала на ноги. На її змученому обличчі промайнул жалюгідна подоба усмішки. — Але я відмовляюся від звання Шукача.
Річард розвернувся до Чарівника.
— Зедд, що ти таке їй наговорив? Причому тут Даркен Рал? Я прекрасно пам'ятаю, як ти поливав ці клени і доглядав за ними. Та я готовий під присягою підтвердити, що ти посадив їх у пам'ять про дружину і дочку!
Зедд заспокійливо посміхнувся.
— Добре, Річард, дуже добре. Візьми меч. Ти знову Шукач. А тепер, мій хлопчику, зрубай другий клен, і я все тобі поясню.
Річард з досадою схопився за меч, його риси спотворила гримаса гніву. Він заніс зброю, з зусиллям розмахнувся, і… клинок зупинився, не дійшовши до стовбура, наче наткнувшись на невидиму перешкоду.
Річард відступив, не розуміючи, що сталося. Він перевів здивований погляд на меч, потім на деревце і знову замахнувся. Все повторилося: невідома сила не дозволяла зрубати клен. Шукач гнівно глянув на Зедда. Той стояв, як ні в чому не бувало, схрестивши руки на грудях, і самовдоволено посміхався. Річард вклав меч у піхви.
— Добре. Ну і що далі?
Старий в удаваному здивуванні підняв брови.
— Ти бачив, з якою легкістю Келен зрубала клен, що товстіший?
Річард насупився, викликавши усмішку на обличчі Чарівника.
— Будь клен навіть залізним, сталося б те саме: клинок розсік би його миттєво. Але ж ти чоловік, ти куди сильніший, а не зміг навіть подряпати кору на тоненькому деревці.
— Сам бачу, — ображено буркнув Річард.
Зедд напустив на себе заклопотаний вигляд.
— Ну і?.. Як ти думаєш, чому?
Річард миттєво заспокоївся, роздратування як рукою зняло. Він зрозумів, що всю цю сцену Зедд розіграв з однією метою — змусити його задуматися. Так траплялося вже не раз.
— По-моєму, це пов'язано з внутрішньою переконаністю. Келен вважала, що дерево несе в собі зло, а я знав, що це не так.
Зедд підняв кістлявий палець.
— Добре, синку, дуже добре!
— Зедд, я не зрозуміла, — розгублено сказала Келен, — я погубила дерево, а воно, виявляється, ні в чому не винне!
— В тому-то й річ, мила, в тому-то й річ! Саме це я і хотів показати. Все визначається тільки твоїм сприйняттям, твоєю переконаністю. Якщо Шукач впевнений, що перед ним — зло, меч уб'є того, кого він вважав ворогом. Неважливо, правий Шукач чи ні. Магія слідує лише його почуттям. Вона ніколи не дозволить тобі образити того, хто в твоїх очах ні в чому не винен, але знищить будь-кого, кого ти порахуєш ворогом. Все буде визначатися тільки сприйняттям.
— Отже, Шукач позбавлений права на помилку? — В замішанні запитав Річард. — А якщо я не впевнений, тоді що?
Зедд підняв брову.
— Краще тобі бути впевненим, інакше вгодиш в біду. Тобі не дано знати всі свої помисли, але від магії не приховано ніщо. Вона прочитає твої думки і посилить їх, і тоді ніхто не зможе поручитися за наслідки. Ти вб'єш друга або пробачиш ворога.
Річард задумався. Відбиваючи пальцями дріб по руків'ю меча, він спрямував погляд на захід. Сідаюче сонце осявало верхівки дерев останніми багряними променями. Змієподібна хмара забарвилося в зловісні пурпурні тони. «Все це не має значення», — вирішив він. Він точно знає, хто друг, а хто ворог.
— Повинен сказати тобі ще дещо дуже важливе, — порушив мовчання Чарівник. — Коли ти вражаєш ворога Мечем Істини, за це доводиться платити. Чи не правда, люба? — Він заглянув в очі Келен. Та мовчки кивнула. — Чим могутніший ворог, тим вища ціна. Мені дуже шкода, Келен, що я жорстоко обійшовся з тобою, але тільки так можна було дати Річарду самий наочний урок. — Вона слабо посміхнулася в знак згоди. Старий знову спрямував погляд на Шукача. — Ми з тобою знаємо, що іноді, коли не залишається іншого вибору, людині доводиться в ім'я добра йти на вбивство. В цьому випадку його можна розцінювати як праведний вчинок. Не варто повторювати, що вбивство завжди жахливе — ти і сам це знаєш. Позбавивши людину життя, ти вже нічого не можеш змінити і до кінця днів
