Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Мерехтлива в ночі говорила: «Шукай відповідь, або загинеш». Але вона не сказала, що він повинен стати Шукачем. Чому б йому не продовжувати пошуки, як і раніше? Зрештою, він і без допомоги меча зумів обчислити Чарівника! Хоча це виявилося досить легко.
З іншого боку, що поганого, якщо він візьме меч? Чарівна зброя може виявитися корисною. Чи вправі він, знаючи, що може статися, відкидати яку б то не було допомогу? Адже меч — не більш ніж слухняне знаряддя в руках Шукача. Чому б не використовувати владу, даровану мечем, на благо? Зовсім не обов'язково йти до цілі будь-якими засобами, стаючи при цьому розбійником. Він може вдаватися до допомоги меча лише для того, щоб рятувати себе і своїх друзів. А більше нічого й не треба.
Але Річард розумів, що його стримує. Його лякали відчуття, викликані мечем в його душі. Його тривожило захоплення власною шаленою люттю, під владою якої він виявився, оголивши клинок. Меч пробудив дрімаючий в серці гнів. Подібного Річард ніколи не відчував. Але найстрашніше полягало в тому, що його заполонила свідомість власної правоти. Він не міг і не бажав миритися з думкою, ніби гнів може настільки заволодіти його суттю. Батько завжди говорив, що гнів — страшне зло. Саме гнів убив його матір. Річард завжди тримав свій гнів на запорі і не збирався випускати. Ні, мабуть, він обійдеться без меча. Так спокійніше.
Річард рішуче повернувся до Чарівника, який мовчазно спостерігав за кожним його кроком. Сонце освітлювало старече обличчя, і знайомі риси незвично загострилися в його променях. Зедд раптом здався зовсім чужим і далеким. Похмурий, суворий і рішучий — такий, яким і повинен бути справжній Чарівник. Їх погляди зіткнулися і завмерли, і тоді Річард зрозумів, що вже зробив свій вибір. Він не має права сказати «ні». Він зробить все від нього залежне, щоб допомогти друзям, і буде з ними до кінця. Але Шукачем він не стане.
Він уже зібрався сказати все Чарівникові, але той випередив його:
— Келен, Річард не знає, як Даркен Рал допитує людей. Розкажи йому, — пильно дивлячись на юнака, спокійно попросив Зедд.
— Зедд, будь ласка… — Ледве чутно почала благати Келен.
— Розкажи! — Владно повторив Чарівник. — Розкажи, що робить Рал за допомогою кривого ножа — того, що завжди носить на поясі.
Річард перевів погляд на дівчину — її обличчя посіріло. Вона простягнула руку і кивком покликала його ближче. Після хвилинної затримки Річард ступив вперед і взяв її за руку. Келен вказала на місце поряд з собою. Він слухняно сів верхи на лаву обличчям до співрозмовниці і завмер, приготувавшись вислухати страшну розповідь. Келен присунулася ще ближче, відкинула з чола пасмо волосся і стиснула обома руками його зап'ясті. Вона нерішуче провела великими пальцями по тильній стороні його долоні, і її пальчики, такі маленькі в порівнянні з ручищем Річарда, здалися йому дуже теплими і ніжними. Келен спрямувала погляд вниз, на їх сплетені руки, і тихо сказала:
— Даркен Рал займається антропомантіею. Це дуже давній спосіб ворожіння і пророкування на нутрощах людини. Живої людини.
У грудях Річарда закипів гнів.
— Багато чого таким способом не дізнаєшся. Найбільше — відповідь на єдине питання. «Так», «ні», і рідко коли вдається прочитати ім'я. Але Рал не бажає відмовитися від свого способу. Прости мене, Річард. Я не хотіла про це говорити.
Перед внутрішнім зором юнака постав образ батька. Річард бачив його посмішку, чув сміх. Він згадував, який батько був добрий, як умів любити. Бачив, як вони разом ідуть по лісу, як спалюють таємну Книгу, як… Тисячі яскравих видінь нахлинули на нього і обпекли нестерпним болем. Череда образів злилася в один неясний потік, звуки стали множитися і віддалятися… Мить — і все розтануло. Тепер в мозку спалахували зовсім інші картини. Річард немов наяву побачив криваві плями на дощатій підлозі, бліді, перелякані обличчя людей в батьківському домі. Розповідь Чейза ожила в уяві, і він відчув біль і жах, випробувані батьком перед смертю. Річард не намагався зупинити низку видінь. Навпаки, він витягав з потаємних глибин свідомості все нові і нові образи, мучився, але змушував себе занурюватися в нестерпний кошмар. Біль, необережно розбуджена, спалахами піднімалася з дна душі, відчайдушно рвалася назовні. Річард викликав в уяві неясну, темну фігуру Даркена Рала, що схилився над лежжачим на підлозі тілом і стискає блискучий закривавлений клинок. З рук ката падали багряні краплі. Річард утримував перед очима страшне бачення, змінюючи ракурси, вивчаючи кожен штрих і кам'яніючи серцем. Він все зрозумів. Він отримав відповідь. Тепер він знав, як і чому загинув батько. Єдине, до чого Річард прагнув, — шукати і знаходити відповіді на питання. Більшого він ніколи не бажав.
Але зараз все змінилося, змінилося в одну добіла розпечену мить.
Полум'я гніву спалило всі перешкоди. Стіна здорового глузду, яка перегороджувала шлях ненависті, згоріла дотла. Час спокійних роздумів пройшов, і все в його душі випарувалося у вогні шаленої люті. Ясність свідомості розплавилася, немов у киплячому казані, і перетворилася на окалину.
Річард рвонувся до Меча Істини, міцно стиснув піхви побілілими пальцями. На загострених вилицях проступили жовна, дихання зробилося переривчастим і частим. Кривава пелена застеляла очі. І крізь цю пелену виразно проступав грізний сяючий меч. В його жили палючим потоком полився гнів, що виходив з клинка — гнів, викликаний на цей раз волею Шукача.
Річарда терзав нестерпний біль, він задихався. Тепер він знав, як загинув батько, і горе його стало безмірним. Одне бажання заволоділо Ричардом, затуливши всі інші. Все померкло, зникло, змите хвилею люті, і не мало більше сенсу. Залишилася обпалююча жага помсти, жага крові, прагнення негайно вбити Даркена Рала.
Річард рішуче взявся за руків'я і оголив клинок, але Зедд, схопивши його за руку, з силою здавив зап'ястя. Шукач метнув на старого погляд, повний запеклого обурення.
— Річард, — тихо окликнув Зедд, — заспокойся.
На лобі Шукача здулися жили, все тіло напружилося. Він грізно дивився в спокійні очі Чарівника, відчуваючи, як крізь пелену люті намагається пробитися тихий внутрішній голос, який застерігає, закликає взяти себе
