Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

— Я приймаю звання Шукача.

— Річард, — спокійно повторив Зедд, — все в порядку. Розслабся. Сядь.

Юнак отямився. З очей зійшла пелена, і він знову став розрізняти навколишнє. Він зумів перемогти жагу помсти, але гнів нікуди не пішов. Зникли всі перепони, які стільки років зводив його розум. Він знайшов у собі сили повернутися до дійсності, але тепер дивився на світ іншими очима — очима Шукача. Погляд Шукача був даний йому від народження, але лише зараз Річард дозволив собі скористатися пробудженим даром.

Він побачив, що стоїть, і здивувався, оскільки не пам'ятав, як опинився на ногах. Знову сів на лаву, поклав меч на стіл і на всякий випадок відсунув його подалі від себе. Все-таки Річарду вдалося перемогти гнів, і можна більше не замикати його на ключ — достатньо лише трохи засунути вглиб. Страх зник. Відтепер Річард не сумнівався в тому, що гнів не опанує ним, і міг викликати в собі це почуття в будь-яку хвилину.

Він знову віднайшов самовладання і спокій. Дихання стало рівним, м'язи розслабилися. Річард відчув радість звільнення і більше не боявся зробитися рабом власного гніву. Він розправив плечі і відчув, як його покидають залишки напруги, як стихає в душі щем.

Він подивився на вчителя, очі їх зустрілися. Худа аскетичне обличчя старого, обрамлене копицею сивого волосся, здавалося спокійним і безпристрасним. Лише в самих куточках тонких губ причаїлася посмішка. Найлегший натяк на посмішку.

— Вітаю, — сказав Чарівник, — ти з честю витримав останнє випробування. Відтепер ти — Шукач.

— Як?! — В замішанні перепитав юнак. — Адже ти вже вибрав мене Шукачем!

Зедд повільно похитав головою.

— Ти що, не слухав мене? Я говорив, що Шукач вибирає себе сам. Але спочатку він повинен пройти одне вирішальне випробування. Мені було потрібно остаточно переконатися, що ти здатний володіти і управляти своїми почуттями. Довгі роки ти тримав свій гнів під замком. Необхідно було перевірити, чи зможеш ти звернутися до нього і випустити його на волю. Шукач, що боїться власного гніву, безнадійно слабкий, бо тільки гнів надихає на битву і дає впевненість у перемозі. Не володій ти якостями Шукача, ти б повернув мені меч, і я не став би заперечувати. Втім, мова зараз не про це. Ти на ділі довів, що вже не в'язень, а володар своїх почуттів. Будь обережний! Пам'ятай: наскільки важливо вміти пробудити в собі гнів, настільки ж важливо і вчасно приборкати його. Тобі дана ця здатність — не втрачай її. Будь мудрим, і ти завжди знайдеш вірний шлях до перемоги. Часом нестримний гнів тягне за собою біди, куди більш великі, ніж гнів опанований.

Річард з гідністю кивнув. Він пам'ятав відчуття, пережиті, коли він, сповнений люті, побілілими пальцями стискав руків'я меча. Яка сила виходила тоді від зброї! Сила, яка звільняє від усього другорядного, від самого себе і навіть від меча.

— Я знаю, — стримуючи хвилювання, вимовив Річард. — Меч Істини — магічний.

— Ти маєш рацію. Тільки не забувай: магія — не більш ніж знаряддя в руках того, хто нею володіє. Коли тобі треба нагострити ніж, ти робиш це при допомозі точильного каменя. Камінь служить лише тому, щоб зробити ніж придатним для справи, для якої він призначений. Так і з магією. Вона подібна каменю, на якому відточуються помисли і наміри. — Зедд звернув на співрозмовника проникливий погляд. — Є люди, яким смерть від магії уявляється куди більш жахливою, ніж від отрути або кинджала. Можна подумати, без примінення магії ці люди стануть менш мертвими! Слухай уважно і пам'ятай: смерть є смерть, але забобонний страх сам по собі може служити зброєю. Запам'ятай мої слова.

Річард кивнув. Краєм ока він тепер постійно бачив нерухомо висячу хмару у формі змії. Значить, Рал стежить за ним. Річард згадав, якими очима дивився його противник з Квода тоді, на Тупій горі; згадав, як той, перш ніж кинутися в бій, провів відточеним лезом по руці і як зачервонів кров'ю його клинок. Тільки тепер він зрозумів, що за цим стояло. І Річард зажадав битви.

Дерева похитували на легкому вітрі золотими і багряними уборами. Перший день зими був вже близький. Річард поринув у роздуми. Він шукав відповідь на питання Зедда. Як потрапити в Серединні Землі, не вступаючи у володіння смерті? Вони повинні отримати хоча б одну з трьох скриньок, і Тоді Даркена Рал буде приречений.

— Зедд, досить ігор. Я — Шукач, і не треба нових випробувань. Правда?

— Вірно, як підрум'янений біфштекс.

— В такому разі ми даремно витрачаємо час. Вже Рал — той не втрачає ні секунди. — Він повернувся до Келен. — Ловлю тебе на слові. В Серединних Землях ти будеш моїм провідником.

Келен посміхнулася — її тішило нетерпіння друга — і кивнула у відповідь.

Тоді Річард повернувся до Зедда:

— Чарівник! Навчи мене своїх чарів!

Обличчя Зедда розпливлося в шахраюватій усмішці. Він простягнув Річарду старовинну перев'язь з м'якої шкіри зі срібною пряжкою, майстерно прикрашеною золотим орнаментом. Попередник Річарда, судячи з усього, не відрізнявся богатирських складом — перев'язь виявилася занадто короткою. Зедд підігнав її новому Шукачеві по фігурі, і Річард, перекинувши перев'язь через праве плече, прикріпив до неї меч.

Чарівник підвів друзів до краю галявини. День хилився до вечора, вікові дерева відкидали на траву довгі косі тіні. Біля самого краю лісу стояли окремо два молодих клени: один — побільше, в руку Річарда товщиною, інший — тонкий, як рука Келен.

Зедд звернувся до Шукача:

— Витягни клинок!

Передзахідну тишу порушив дивний металевий дзвін. Старий схилився ближче.

— Дивись уважно, зараз я покажу найголовніше. Але для цього тобі доведеться ненадовго відмовитися від звання Шукача. З твого дозволу, я назву Шукачем Келен.

Дівчина боязко зиркнула на Чарівника.

— Я не хочу бути Шукачем.

— Ненадовго, мила, тільки для наочності. —