П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Що вона сказала? — Пошепки поцікавилася Енн, теж трохи відкривши очі.

— Ти впевнена? — Впівголоса перепитав Зедд.

— Вони спакували все, що привезли з собою. Взяли запас їжі. Жінки допомогли їм зібрати все необхідне в дорогу. Я ще дала деякі трави, які допоможуть при дрібних нездужаннях. Наші мисливці дали їм бурдюки і зброю. Вони швидко розпрощалися з друзями і з тими, кого полюбили. І змусили мене пообіцяти, що я як слід про вас подбаю. — Ніссель потерла підборіддя. — Обіцянку, яку неважко виконати, судячи з того, що я бачу.

— І ти бачила, як вони поїхали? — Продовжував наполегливо розпитувати Зедд. — Ти точно впевнена?

Ніссель, трохи повернувшись, махнула рукою на північний схід.

— Вони рушили в дорогу. Всі троє. Я простежила за їх від'їздом, як ти і велів. Мені довелося йти з усіма до самої околиці, але більшість жителів забажали провести їх далі по степу, щоб довше побути з ними. Вони запросили і мене піти з ними, так що мені теж довелося прогулятися по степу, хоча мої ноги вже не такі міцні, як колись, але я вирішила, що невелику прогулянку вони ще витримають.

Коли ми всі дружно пройшли вже досить багато, Річард запропонував нам повернутися і не мокнути даремно під дощем. Особливо він наполягав, щоб я поквапилася назад до вас. Підозрюю, що вони хотіли їхати якомога швидше, а ми їх затримували, але вони були занадто ввічливі, щоб сказати про це вголос.

Річард з Келен обняли мене і побажали всього найкращого. Жінка у червоній шкірі обіймати мене не стала, але схилила голову, виказавши мені свою повагу, а Келен перевела мені її слова. Вона побажала повідомити мені, що буде захищати Річарда і Келен. Вона хороша, ця дивна жінка в червоному, хоча вона і не з Племені Тіни. Я побажала їм усім всього хорошого.

Ми всі, хто пішов у степ, стояли під дощем і махали їм услід, поки вони не перетворилися на маленькі точки на горизонті. Тоді Птахолов попросив нас схилити голови. І всі разом, слідуючи його словам, ми попросили духів наших предків доглянути за людьми нашого племені і охороняти їх під час подорожі. А потім Птахолов закликав яструба і послав його з ними в знак того, що наші серця залишаються з ними. Ми почекали, поки навіть яструб, кружляючий над ними, став невидимий.

А потім повернулися додому.

Нахиливши голову, Ніссель підвела брову.

— Це тебе задовольнило більше, ніж моє просте повідомлення, що вони відбули?

Зедд відкашлявся, подумавши, що ця тітка, коли їй нема кого лікувати, повинна вчити інших сарказму.

— Що вона сказала? — Знову запитала Енн.

— Вона сказала, що вони поїхали.

— Вона впевнена?

Зедд відкинув ковдру.

— Звідки мені знати? Вона багато базікає. Але мені здається, що вони все ж поїхали.

Енн теж відкинула вовняну ковдру.

— Я вже думала, що геть вся зійду потом під цією колючою штукою.

Їм довелося весь цей час терпляче і мовчки лежати під ковдрами з побоювання, що Річард раптом заявиться назад з якимсь питанням або новою ідеєю. Хлопчик частенько викидав всякі несподівані номери. Зедд не ризикнув поставити під загрозу весь план і дозволити якійсь дрібниці зірвати його.

Поки вони чекали, Енн фирчала і потіла. Зедд же волів подрімати.

Задоволена тим, що Зедд звернувся до неї за допомогою, Ніссель пообіцяла простежити за відбуваючою трійцею і відразу повідомити, як тільки вони виїдуть. При цьому вона сказала, що літнім людям треба триматися один одного, в цьому їх єдиний захист від нахабних молодиків. Зедд був з нею повністю згоден. Енн у відповідь лише блиснула очима.

Зедд струсив з рук солому і оправив балахон. Спина у нього затекла.

— Дякуємо за допомогу, Ніссель, — обняв він немолоду знахарку. — Пребагато тобі вдячні. — Та хихикнула йому в плече.

— Для тебе — все що завгодно.

І перед відходом вщипнула його за зад.

— Як щодо тої тави з медом, сонечко? — Підморгнув їй Зедд.

Ніссель спалахнула. Погляд Енн перебігав з одного на іншу.

— Що ти їй сказав?

— О, просто подякував за допомогу і запитав, чи не можна принести нам чого-небудь поїсти.

— Це самі колючі ковдри, що я пам'ятаю за все своє життя, — пробурчала Енн, люто чухаючи руку. — Передай Ніссель і мою подяку, але, якщо не заперечуєте, я обійдуся без щипка за дупу.

— Енн приєднується до моєї щирої подяки. І вона набагато старше мене.

У Племені Тіни вік надавав більше значимості. Зморшкувате обличчя Ніссель розпливлася в усмішці, і вона поплескала його по щоці.

— Піду принесу вам обом тави з чаєм.

— Схоже, вона твоя велика шанувальниця. — Енн, відкинувши волосся на спину, провела поглядом виходячу з кімнати знахарку.

— А чому б і ні?

Енн закотила очі і струсила з сукні солому.

— Коли це ти вивчив мову Племені Тіни? Ти ніколи не говорив Річарду з Келен, що знаєш її.

— Ха, та я вчив її ще багато років тому! Я взагалі багато чого знаю. Але далеко не про все повідомляю. Крім того, я завжди вважав, що корисно мати простір для маневру. Може стати в нагоді. От як зараз, наприклад. Але я ніколи насправді не брехав.

Енн видала якийсь незрозумілий звук..

— Може, це й не брехня, але все ж близько.

— До речі, про брехню, — посміхнувся їй Зедд. — Я вважаю, що ти зіграла просто блискуче. Вельми переконливо. Ця заява застала Енн зненацька.

— Ну, я…