Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото

Ольга тихесенько спустилася зі сходів, і стала навшпиньки, намагаючись хоч що-небудь роздивитися у вікні.

— Хто це? — пискнула вона.

Марта різко обернулася, схопила її за руку й потягнула подалі від вікна.

— Агов, Бородо, що ти зробиш із цим хлопцем? — запитав старий, вдивляючись у темряву.

— Ну вже назад не потягну, — почулася швидка відповідь.

— Я дам за нього ящик рому.

— Мало, — відгукнулися двері.

— Вистачить, я його вперше бачу. Взагалі, тобі ця справа боком вийде, він не з вашого сектора. Або бери ящик рому, або взагалі нічого не одержиш!

За дверима трохи подумали:

— Добре, давай.

— Зараз.

Доглядач повернувся до Марти:

— Біжи за хлопцями, принцесо, і захопіть зброю.

— Єсть, — коротко відповіла бабця Марта й кинулася нагору.

Ольга залишилася посередині кімнати, не знаючи, куди подітися. Старий похмуро подивився на дівчину:

— Допоможи мені.

Удвох вони відкинули кришку погреба, потім Ольга тримала ліхтар, а старий, крекчучи, витягав звідти ящик із запиленими, затягнутими павутиною пляшками. Упоралися саме до того моменту, коли примчали заспаний Михайло й Анатолій з електричною бритвою, що ще дзижчала в руці. Слідом за ними спустилася бабця Марта із двома карабінами.

— Ти засядеш нагорі й будеш тримати під прицілом поріг! — велів доглядач Михайлу. — Толя підстрахує мене через двері, а ви брись звідси!

Бабця Марта без звуку потягла Ольгу в простінок між вікном і каміном.

— Борода, не здумай жартувати! Ти мені хлопця, я тобі ром.

Старий важко підняв ящик і почекав, поки Анатолій відсуне засув. На порозі стояв той самий чоловік, якого Ольга бачила в лісі! Він швидко оглянув кімнату, зачепився поглядом за двох жінок у кутку, потім підставив руки:

— Давай.

Старий почервонів від натуги, але видавив крізь зуби:

— Спочатку ти.

Борода презирливо хмикнув, обернувся в темряву й клацнув пальцями.

Чиїсь послужливі руки негайно ж поставили поруч із ним парубка в костюмі, який щільно облягав фігуру й відливав металевим блиском. Обличчя молодої людини було залите кров’ю.

Старий всунув ящик у руки Бороді, встиг підхопити хлопця, який почав падати, і затягти його в кімнату. Анатолій відразу зачинив двері й опустив засув.

Марта вискочила зі схованки й заклопотала біля пораненого. У хлопця була рана на голові — розсічена шкіра, і кров уже запеклася. Він тихо стогнав під руками бабці Марти й дивився божевільним поглядом на своїх рятівників, мабуть, погано розуміючи, де він є.

Старий почухав підборіддя й ткнув пальцем у дивний костюм незнайомця:

— Я говорив, що захист пробиває! Це ж легкий скафандр! Сусідній сектор.

При слові «скафандр» погляд потерпілого став осмисленішим, парубок промурмотів щось, але дуже тихо, і Марті довелося нахилитися.

— Вітає братів по розуму, — повідомила вона.

— Братня зустріч, — почав був Анатолій іронічним тоном, але осікся під докірливим поглядом Марти.

У двері знову стукнули чимось важким, і голос Бороди проревів:

— А інше? За тобою ще гроші й симпатичні крихітки, доглядачу.

Розсерджена бабця Марта запустила у двері тарілкою, що благополучно розлетілася на шматки:

— Те ж буде і з твоєю головою, Бородо, якщо ми зустрінемося!

За дверима пролунав хор радісних вигуків, які перебивалися лайками. Ольга навіть сполотніла, Анатолій навів на двері дуло карабіна й мрійливо примружився. Михайло сердито сплюнув на підлогу й голосно клацнув затвором.

Голоси разом змовкли.

— Не балуйте там зі зброєю, а то погано вашому буде! — після паузи пригрозив Борода.

— Що ти торгуєшся без товару? — голосно запитав доглядач. — Спочатку приведи людину під двері, я подивлюся, а потім поговоримо.

На ґанку почали радитися, потім зажадали грошовий завдаток.

Доглядач злазив у погріб, викинув за вікно півмішка грошей, після чого ватага пішла, пообіцявши повернутися за п’ятнадцять хвилин. Однак не пройшло й двох хвилин, як знову пролунав стукіт:

— Відкривай, принцесо!

Бабця Марта відсунула засув раніше, ніж хто-небудь встиг вимовити слово. Через поріг переступив низенький літній чоловічок з життєрадісним обличчям й великим синцем під оком. Одягнений був чоловічок у спортивний костюм з написом «Кеглі» на грудях, на ногах кросівки, а за спиною важкий рюкзак.

— Привіт чесній