Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото

Все це він відтарабанив однією чергою, спрямувавши жадібний погляд на заставлений їжею стіл і знімаючи на ходу лямки рюкзака з плечей.

— Ми думали, ти з бандитами ром хлебчеш… — почав був Михайло, але договорити не встиг.

— Ще чого! — чоловічок, не дивлячись, жбурнув рюкзак під вікно, а сам кинувся до стола. — Я ж бігаю ранками і на першій п’ятсотметрівці залишив їх позаду.

— А синець звідки? — єхидно запитав Анатолій.

Чоловічок зачерпнув ложку салату й подивився на цікавого з глибокої жалістю.

— Об дорожній покажчик стукнувся, — пояснив він поблажливо.

— Гроші будеш повертати частинами, — підбила підсумок бабця Марта. — Щоб іншого разу не кортіло останнім приходити.

— А я не останній! — обурився чоловічок. — Я в кущах цілу годину сидів, поки ви з Бородою ляси точили. Он хто останнім з’явився!

Він ткнув ложкою у бік парубка, який оторопіло розглядав кімнату.

Михайло з гуркотом жбурнув карабін на підлогу:

— Дадуть мені в цьому будинку нарешті виспатися?!

— А мені доголитися, — додав Анатолій і пішов, обережно притуливши зброю до стіни.

Михайло піддав ногою карабін друга, після чого підібрав обидва й тихенько відніс до себе в кімнату. Ольга подумала-подумала й теж пішла спати. Бабця Марта нахилилася до парубка:

— Ви можете встати?

Той потрогав свою забинтовану голову й раптом запитав:

— Це яка планета?

Сергій вдавився салатом і закашлявся, старий сердито насупив сиві брови.

— Земля.

— Але я ж летів?..

— Ви помилилися сектором, — терпляче пояснила Марта, допомагаючи хлопцю піднятися з ведмежої шкіри.

Бідолаху сильно хитнуло, бабця Марта змушена була підставити своє плече, щоб дотягти гостя до сходів, але на першій сходинці він сів і обхопив голову руками.

— Їж швидше, допоможеш людині дійти! — наказала бабця Марта Сергію.

— Як ти сюди потрапив, літуне? — запитав старий.

Парубок спробував пояснити, яким чином він, вилетівши для зустрічі з чужою цивілізацією в іншу галактику, опинився на Землі та ще й у такому жалюгідному вигляді, але не зумів. Останньою його думкою була думка про скафандр, після чого був удар по голові.

— Все ясно, — підсумував доглядач. — На границі секторів відбувся зсув реальності. Зі свого зорельота ти змістився як раз до зграї Бороди. Завтра розберемося.

Протягом цієї розмови бабця Марта кілька разів голосно зітхала й сплескувала руками в особливо сумних місцях.

— Погано ви працюєте, доглядачі! — дорікнула вона старому. — Навіщо парубійкові бандитів замість інопланетян підсовуєте?! Хіба він за цим сюди прагнув. Слухай, як тебе?.. Олег, Олежко, ти, може, їсти хочеш? Картопелька ще тепла…

— Ба!

Усі підскочили.

— Нас підпалюють! — Ольга бігла сходами з розширеними від жаху очима й чомусь із пантофлями в руках.

Бабця Марта вперла руки в боки:

— Ти що ж, вікно відкривала?

— Ні, тільки кватирку. Якісь люди обкладають будинок хмизом. У них смолоскипи!

— Нестерпне дівчисько! Сподіваюся, ти закрила кватирку?!

— Так, — пролепетала Ольга.

Старий прокашлявся й сказав зненацька м’яко:

— Притулок не горить, дівчинко.

— Скільки тобі разів говорити, не підходь до вікна?! — продовжувала бушувати Марта.

Ольга часто заморгала, готова розплакатися.

— Не кричи, — зупинив Марту доглядач. — Треба було толком пояснити. Розумієш, дівчинко, — звернувся він до Ольги, — ми перебуваємо в повітряному замку, а вони не горять. Якщо ти не впустиш ворога сама, Притулок залишиться неприступним. Уночі слід дотримуватися обережності, бо зло шукає шпаринки й прагне проникнути в Притулок. Не треба відкривати вікна, не треба відмикати двері. Удень добро перемагає завжди, а от уночі може й програти. Все, іди спати й нічого не бійся!

Марта повела засмучену Ольгу, а Сергій закінчив нарешті жувати й піднявся з-за стола.

— Так ти їсти будеш? — запитав він у похмурого гостя, що у відповідь тільки головою хитнув. — Тоді нема чого розсиджуватися, подушки кличуть!

Допомагаючи космонавтові-невдасі підніматися сходами, Сергій на мить обернувся:

— Цінний у тебе собака, старий! Ти зробив мені дуже велику послугу, виславши його назустріч.

Залишившись один, доглядач підкинув ще дрів у камін і прислухався до бурхливої негоди за стінами.

— Ви ще ніколи не приходили в Притулок у такій темряві, — сказав він сумно.