Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото

— Так що, принцесо, ви, як і раніше, вважаєте мене боягузом?

Я не встигла відповісти, як за спиною пролунав єхидний голосок Ягусі:

— Вважає або не вважає — однаково. Через вашу впертість, Номате, наша не зовсім принцеса проведе решту своїх днів у підземеллі. Ваша відсутність на турнірі мала служити їй пропуском для повернення додому. Мало того, що ви збиралися розбити серце бідолажки Флорестини, розлучивши її з коханим, так ще й засадили в підземелля ні в чому не винну людину! Ось так-то!

Вона відвернулася від враженого принца, позіхнула й взяла мене за руку:

— Ідемо, дівчино.

Але перш ніж ми встигли розтанути в повітрі, я ще почула лютий вигук:

— Я рознесу це підземелля!

У хатинці за столом, накритим святковою скатертиною, нас чекала маленька бабуся в білому шовковому платті й старомодному блакитненькому чепчику.

— Хоча ти й домоглася свого, Ягусю, — погрозила вона пальчиком моїй хазяйці, — король однаково не дасть благословення.

— Дасть, куди він дінеться! — безтурботно хитнула головою Ягуся. — Наш король — розумна людина й дуже скоро зрозуміє, що мати зятем племінника чаклунки — престижно. Так що, Інею, твої інтриги просто смішні!

Фея зітхнула:

— Забувають, забувають старі звичаї. Принцеса й простий городянин… Що ж залишиться від казки?

Ягуся ближче присунула до стола колоду й узяла чашку чаю:

— Легенда залишиться, просто легенда.

Тіточка Леся теж зітхнула й замовкла.

— А далі, далі? Як же принц, підземелля?!

— Ну які можуть бути підземелля? — тіточка взялася перетирати посуд. — Хіба могла Ягуся допустити, щоб усякі ненормальні принци трощили їй льохи: де ж тоді капусту квасити? Вона відправила мене додому й у нагороду за всі неприємності вручила величезний святковий торт. Я встигла саме до Нового року.

— А принц?!

— Ну що принц? — тіточка Леся надовго замовкла, продовжуючи терти досуха витерту чашку, потім зненацька невлад сказала: — Інея з Ягусею прямо зіштовхуватися не хотіли — чаклунство на чаклунство дає невідомість у квадраті…

— Ти що це племінниці голову казками морочиш? — у відкриті двері заглянув дядько Микола. — Ти думаєш, я за теликом зовсім нічого не чую?

Тіточка подивилася на чоловіка, зробила «великі очі» і притулила палець до губів.

— Хіба ти не міг заткнути вуха? — запитала вона з докором. — Ти ж так і не купив тоді міських булок, отож, не заважай нам говорити про маргарин. Іди до свого телевізора!

— Вийди звідси, о жінко! — суворо зажадав дядько Микола.

Тіточка Леся показала йому язика, жбурнула на підлогу витерту чашку й велично вийшла. Дядечко подивився на розбиту чашку, потім нахилився до самого мого вуха:

— Але ж принц розніс-таки вщент Ягусині погреби! — сказав він тихо й клацнув пальцями. Осколки чашки сповзлися й швиденько почали клеїтися.

«Загальновизнано, що жінка в нашій країні є таким же двигуном суспільного прогресу, як і чоловік».

«З гуркотом розверзлося небо, тобто стеля операційної, і зверху полилися потоки окропу. На щастя, операція закінчилася до аварії, інакше хворий міг загинути. Вісім років тому тут зробили капітальний ремонт. Але так погано, що корпус і року не протримався: протік дах, зі стелі й стін обвалилася штукатурка».

«Як повідомило агентство „Синьхуа“, тибетські сепаратисти спровокували вчора безлад у Лхасі. У результаті одинадцять чоловік убито й понад сто одержали поранення».

«Він припинив писати: не хотів робити боляче ні мені, ні собі. Він поставив мене в тупик, адже мене вб’є самотність! Не знаю, чим ви зможете мені допомогти, але порадьте хоч що-небудь!»

«Щербенко обдурив. Гроші взяв, а Суворову кинув одну в чужому селі, в старій халупі».

«Підберіть зачіску під свій стиль. Усе інше — вторинне».

«Іран оголосив учора про повний розрив дипломатичних відносин з Великобританією».

«У цілому зійшло з рейок двадцять чотири вагони й два електровози».