Чорнильна кров - Корнелія Функе

— Ще чого! — У Фаридовому голосі звучала образа, хоча він і не хотів її показувати. — Я прийшов, щоб застерегти тебе! Та можу знову піти, якщо хочеш.

— Ну, годі вже! — Вогнерукий міцно ухопив його за руку, коли той відвернувся. — Лишенько, я геть забув, як швидко ти заводишся. Застерегти, кажеш? Від чого?

— Від Басти.

Жінка притисла долоню до вуст, зачувши ім'я, і Фарид доповів про все, що сталося, починаючи відтоді, як Вогнерукий зник, зник із безлюдного шляху в горах, ніби його ніколи й не було. Коли він закінчив, Вогнерукий спитав:

— Отже, книжка у Басти?

Фарид свердлив пальцями ніг тверду землю.

— Так! — пригнічено пробелькотів він. — Він приставив мені ножа до горла, що я мав робити?

— Баста? — Жінка схопила Вогнерукого за руку. — Отже, він живий?

Вогнерукий лише кивнув. Потім знову поглянув на Фарида.

— Ти думаєш, він уже тут, Орфей зачитав його сюди?

Фарид безпомічно стенув плечима.

— Не знаю! Коли я вислизнув від нього, він кричав навздогін, що помститься ще й Чарівновустому. Та Чарівновустий не вірить цьому, каже, що Баста був просто розлючений…

Вогнерукий зиркнув на браму, все ще відчинену.

— Так, Баста у гніві без ліку наговорить, — пробурмотів він. Зітхнув і затоптав останній сніп іскор, що палали під ногами. — Кепські новини, — пробурмотів він. — Дуже кепські. Бракує лише, щоб ти Ґвіна сюди приніс.

Як добре, що було темно. У темряві брехня не настільки очевидна, як удень. Фарид доклав максимум зусиль, вдаючи здивування.

— Ґвін? Ні. Ні, його я не брав із собою. Ти ж сказав, щоб він там лишався. До того ж Меґі мені заборонила.

— Розумне дівча! — Полегшене зітхання Вогнерукого проникло Фаридові у саме серце.

— Ти покинув куницю? — Жінка недовірливо похитала головою. — Мені завжди здавалося, що ти приязно ставився до малої потвори, як ні до кого іншого.

— Ти ж знаєш, яке зрадливе моє серце, — намагався спростувати Вогнерукий, та безтурботність у його голосі не могла ввести в оману навіть Фарида. — Ти голодний? — запитав Вогнерукий. — Давно ти тут?

Фарид прокашлявся. Брехня про Ґвіна клубком підступила йому до горла.

— Чотири дні, — видавив він. — Шпільмани дали нам щось поїсти, та я все одно голодний…

— Нам? — У голосі Вогнерукого зазвучала недовіра.

— Вона тут? — Вогнерукий приголомшено поглянув на нього, відтак застогнав і прибрав волосся з чола. — Авжеж, це сподобається її батькові. А її мати як зрадіє! Може, ти ще кого привів?

Фарид заперечливо похитав головою.

— А де ж вона?

— У старого! — Фарид кивнув головою у напрямку, звідки прийшов. — Він мешкає біля замку. Ми зустріли його у шпільманському таборі. Меґі дуже тішилася, бо й так хотіла його шукати, щоб він повернув її назад. Мені здається, вона тужить за домівкою…

— Старий? Про кого це ти, бісова душа?

— Ну, про поета! Котрий з черепаховим обличчям, ну той, від якого ти втік тоді…

— Зрозуміло! — Вогнерукий затулив йому долонею рота, ніби не хотів чути жодного слова, і вдивлявся кудись у темряву, де ховалися омбрійські мури.

— Що година, то не легше… — пробурмотів він.

— А це… теж погана новина? — наважився запитати Фарид.

Вогнерукий відвернувся, та Фарид все одно розгледів його усмішку.

— Ще б пак, — сказав він. — Напевно, ще жоден хлопчик не приніс стільки кепських новин за раз. До того ж серед ночі. Роксано, що роблять з такими вісниками нещастя?

Отже, її звуть Роксана. На мить Фаридові здалося, що вона запропонує прогнати його. Та жінка знизала плечима.

— Їх годують, що ж іще? — сказала вона. — Хоча цей ніби і не зморений голодом…

Подарунок для Каприкорна

— Якби він був ворогом моєму батькові, то я б йому не довіряла! — вигукнула занепокоєна дівчина. — Ви не хочете з ним поговорити, майоре Гайворде, щоб я почула його голос? Може, це й безглуздо, втім ви не раз чули, що я надаю значення звучанню голосу.

Джеймс Фенімор Купер. Останній з могікан

Надійшов вечір, а потім ніч, і ніхто не прийшов, щоб відчинити підвал у будинку Елінор. Вони мовчки сиділи там поміж томатної пасти, консервних бляшанок з равіолі й серед усякої іншої провізії, якою було заставлено полиці довкола, і намагалися не помічати одне в одного страху на обличчях.

— Отже, мій будинок не такий вже й великий! — у тиші промовила Елінор. — За цей час навіть такий дурень, як Баста, мав би збагнути, що Меґі не тут.

Ніхто не відреагував. Реза вчепилася в Мортимера, ніби могла захистити його від Бастиного ножа, а Даріус усоте протирав і без того начищені до блиску окуляри. Коли нарешті за дверима почулися кроки, годинник Елінор зупинився. В її змореному мозку нахлинули спогади, коли вона силкуючись підвелася з каністри з оливковою олією, спогади про стіни без вікон і про підгнилу солому. Її підвал був затишнішою в'язницею, ніж Каприкорнів засік, не кажучи про склеп під церквою, втім чоловік, котрий поштовхом відчинив двері, був той самий — і в її власному будинку Баста навіював не менший страх.

Коли вона його бачила востаннє, він сам був в'язнем, оскільки такий шанований ним господар засадив його до собачої клітки. Невже-бо Баста забув? Як Мортола змусила його знову служити їй? Елінор не спала на думку нерозумна ідея запитати про це Басту. Вона сама собі відповіла: бо псові потрібен господар.

Баста прийшов по неї з Ґевалом. Врешті-решт їх було четверо, та Баста безумовно ще надто добре пам'ятав той день, коли від нього втік Вогнерукий.

— Мені шкода, Чарівновустий, що тобі довелося дещо довше чекати, — сказав він котячим голосом, штовхаючи Мортимера вниз по коридору, в бік бібліотеки Елінор. — Та Мортола просто ніяк не могла визначитися з помстою, оскільки твоїй відьмацькій дочці, очевидно, таки вдалося втекти.

— Ну? І на чому ж вона зупинилась? — Елінор запитала, хоча боялася почути відповідь. Утім, Баста був напоготові.

— Спочатку вона мала намір перестріляти вас усіх, а потім потопити в озері, хоча ми їй сказали, що буде достатньо зарити вас під кущами. Та потім вона визнала, що занадто милостиво — дати вам померти з усвідомленням того, що мала відьма втекла від неї. Ось ця думка не сподобалася Мортолі.

— Таки не сподобалась? — Ноги в Елінор від страху обважніли, аж вона зупинилась, проте Ґевал нетерпляче штовхнув її вперед, та перш ніж вона встигла спитати, що ж таки Мортола спланувала для них замість розстрілу, Баста відчинив двері до її