Чорнильна кров - Корнелія Функе

— Ні, — відповіла Роксана. — Тобі останньому в цьому світі.

Куди?

Велетень відхилився на кріслі.

— Кілька історій в тебе ще є, — промовив він. — По очах бачу.

Браян Патен. Велетень з історіями

Фарид дивився, як поранених і мертвих складали на ноші. Шестеро розбійників стояли між деревами, прислухаючись до кожного підозрілого звуку. Вдалині височіли верхівки срібних веж. Відчуття, що Змієголов бачить їх, не покидало нікого. Здавалося, він там, угорі, в замку, відчуває, як вони вночі скрадаються навшпиньки по його горі. Хтозна, що тепер може Змієголов? Тепер, коли він безсмертний і непереможний, як сама смерть?

Меґі також повертається в Омбру, з Чарівновустим і Резою. Чорний Принц розповів про село, занадто бідне і віддалене від доріг, щоб ним бодай хтось зацікавився.

Іти з ними? Фарид бачив, як Меґі на нього дивилась. Вона стояла біля мами й решти жінок. Чарівновустий стояв разом з розбійниками, на поясі меч. Кажуть, він убив Басту, і не лише його. Ще з десяток солдатів померли від його руки, Фарид чув, розбійники так казали. Важко повірити. Тоді, на пагорбах у Каприкорновому селі, Чарівновустий навіть дрозда вбити не міг, не те щоб людину. З другого боку, а що навчило вбивати? Відповідь неважко було знайти. Страх і лють. У цій історії їх вистачає.

Роксана стояла біля розбійників. Вона відвернулася від Фарида, щойно помітила його погляд. Вона поводилася з ним, ніби він порожнє місце, наче він привид, лихий привид, який ізжер серце її чоловіка.

— Як це — бути мертвим, Фариде? — запитувала Меґі. Та він не міг пригадати. Або просто не хотів.

Орфей у тонкій сорочці тремтів від холоду. Принц наказав йому змінити світле вбрання на темну накидку й вовняні штани. Та попри новий одяг він виглядав, як рак серед щук. Феноліо дивився на нього так скептично, як старий кіт дивиться на молодого приблуду, який заліз на його територію.

— Ти тільки поглянь на нього! — прошепотів Феноліо так голосно, щоб почув кожен. — Молоко на губах не обсохло, нічого не знає про життя, хіба він уміє писати? Найкраще відразу відправити його назад. Хоча цю жалюгідну оповідку все одно ніщо не врятує.

Відколи Меґі зачитала Орфея, він не написав жодного слова. Лише по-дурному стояв або ходив туди-сюди, а розбійники позирали на нього недовірливо. І Чарівновустий кидав на нього не дуже привітні погляди. Коли Мо побачив Орфея, то зблід, — здавалося, він схопить Сироголового і заб'є до смерті. Та Меґі взяла тата за руку і відтягнула від Орфея.

— Фариде! Ти вже вирішив? — Чийсь голос вирвав його з цих похмурих думок. Перед ним стояла Меґі. — Ти підеш з нами? Реза сказала, ти можеш у нас залишатися, скільки захочеш, і Мо не проти.

— Зачекай. — Він залишив Меґі й побіг до Орфея. — Я вирішив. Я йду з Меґі! — сказав він Орфеєві. — А ти роби, що хочеш.

Сироголовий поправив окуляри.

— Що ти кажеш? Звичайно, я йду з вами! Я хочу побачити Омбру, хащу, замок Тлустого князя. — Він подивився вгору на пагорб. — На Сутінковий замок, звичайно, теж подивився б, та після того, що тут сталося, здається, неслушна нагода. Ну, це ж мій перший день тут… Ти бачив Змієголова? Він вселяє страх? Ці лускуваті срібні колони, я б на них теж охоче подивився…

— Ти тут не для того, щоб усе оглядати! — люто прогарчав Фарид.

— Як ти зі мною розмовляєш? Я роблю те, що хочу. Ти гадаєш, мною понукатиме такий шмаркач, як ти? Думаєш, слова беруться просто з повітря? Йдеться про смерть! Можуть минути місяці, поки до мене не прийде слушна думка. Її не викличеш просто так, навіть вогнем. А нам потрібна геніальна, божественна думка. Що означає… — Орфей подивився на свої нігті, здерті, аж до м'яса. — Мені потрібен слуга! Чи, може, ти хочеш, щоб я витрачав свій час на те, щоб прати одяг і шукати їжу?

Собака. Клятий собака.

— Гаразд. Я буду твоїм слугою. — Фарид з великим зусиллям вимовив ці слова. — Якщо ти його повернеш.

— Чудово! — Орфей посміхнувся. — Тоді дістань мені щось поїсти. Попереду довгий неапетитний перехід.

Поїсти. Фарид зціпив зуби, та послухався. Щоб оживити Вогнерукого, він би зішкріб срібло з веж Сутінкового замку.

— Фариде! Ну то що? Ти йдеш з нами? — Меґі зупинила його, коли той пробігав повз неї, несучи в кишенях хліб і сушене м'ясо.

— Так! Так, ми йдемо з вами! — Він ніжно обняв її і прошепотів: — Я його врятую, Меґі. Я поверну Вогнерукого. Ця історія закінчиться добре. Я обіцяю.

Примітки

1

Переклад Володимира Митрофанова

2

Переклад Андрія Содомори

3

Переклад Володимира Митрофанова

4

Переклад Василя Мисика

5

Переклад Миколи Бажана

6

Переклад Дмитра Паламарчука

7

Переклад Миколи Бажана

8

Переклад Олега Заячківського

9

Переклад Андрія Савенця

10

Переклад Віктора Морозова

11

Переклад Ірини Стешенко

12

Переклад Віктора Морозова

13

Переклад Марти Тарнавської

14

Переклад Андрія Савенця