Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Не зовсім так, маґістре. Слово „король“ — це друга помилка в тексті. Із „синами“ та „дочками“ я розібрався вже давно, але пророцтво й далі не піддавалося верифікації. Лише сьогодні, коли я прийшов додому, мені раптом спало на думку, що, може, всі дослідники помилялися, вважаючи втрачений лейданський текст перекладом зі старошінанської. У нас склався певний стереотип про лахлінців, як лютих ворогів будь-якої маґії, тому ніхто навіть не розглядав можливості, що це пророцтво належить лахлінській провидиці. А коли так, то треба взяти до уваги, що серед небагатьох слів, якими зникла лахлінська мова поповнила шінанську, є слово „князь“. У давніх лахлінців воно позначало голову роду або військового вождя, проте лейданською неточно перекладалось як „rex“. З урахуванням цього, слово „король“ у пророцтві слід замінити на „князь“, і тоді цей уривок набуває цілковитої ясності, навіть актуальності. У багатьох абрадських королівствах є князівства, якими правлять ґрафи та герцоґи; часто-густо князями неофіційно називають усіх вищих лордів. Ще є князі на островах, зокрема на Лахліні, Ініс Шінані та Шогірах, — але в пророцтві йдеться про велику землю, тобто про континент. А на Абраді князівського титулу не існує з минулого року, відколи Келлах аб Тирнан, князь Ленніру, став королем. От саме він і є тим останнім князем, який, згідно з пророцтвом…

Шимас замовк, помітивши на зморшкуватому обличчі свого старшого колеґи вираз, до якого не міг дібрати влучнішої характеристики, ніж причмелений. Ярлах рвучко підвів руку і наслав на сторінку з текстом пророцтва чари верифікації. Плетиво засяяло не червоним світлом — як було б, якби його застосували до звичайного тексту, а жовтим з червонуватими прожилками — це означало, що написане справді має пророчу силу, але містить у собі помилки. Маґістр аб Конал швидко, навіть дещо нервово, виправив „сини“ на „дочки“, а „король“ на „князь“.

— Ще замініть „другому братові“ на „двоюрідному братові“, а „друга сестра“ на „двоюрідна сестра“, — підказав Шимас. — Хоча й так спрацює.

Ярлах аб Конал дослухався його поради й повторно активував чари. Червоні прожилки щезли, тепер плетиво було чисто жовте, без найменших домішок інших кольорів, що свідчило про успішну верифікацію пророцтва. Старий маґістр відкинувся на спинку крісла і якось зацьковано глянув на Шимаса.

— Келлах аб Тирнан… — пробурмотів він. — Його дочка Ейрін — відьма з Первісною Іскрою… Тепер усе зрозуміло…

— То пророцтво вже здійснилося? — вражено запитав Шимас. — Ви щось знаєте про це?

— Та вже ж знаю, — мляво кивнув Ярлах аб Конал. — І з твоєї ласки, знаю більше, ніж годиться.

— А хіба це погано, маґістре?

— Для мене так. Бо мені цього не сказали, а отже, не вважали за потрібне. Я знав тільки те, що дівчину слід зупинити, не пустити її на Тір Мінеган, але неодмінно зберегти їй життя… і тепер ясно, чому.

— Я вас не розумію, — промовив спантеличений Шимас.

— А тобі й не треба розуміти, хлопчику мій, — сумно відповів Ярлах аб Конал. — Знай лише, що мені шкода. Я дуже жалкую, що ти виявився таким розумним і так невчасно розгадав це кляте пророцтво, ще й мене ним ознайомив. Я просто не маю іншого виходу…

З цими словами він завдав маґічного удару. Шимас, хоч і був розгублений, встиг відреагувати і суто рефлекторно поставив захист, проте потужний потік темної енерґії вмить зруйнував його.

У ці останні секунди ніякі картини минулого життя не проносилися перед внутрішнім поглядом Шимаса аб Нейвана. Він почував лише безмежний подив від того, що його колишній учитель виявився чорним чаклуном…

Тронна Зала в Кардуґалі була невелика, та зазвичай її цілком вистачало для проведення різних урочистих церемоній при маленькому королівському дворі цього малого королівства. Проте сьогодні вона ледве вмістила в себе всіх запрошених — добре хоч день був не спекотний, а швидше прохолодний, і між розчиненими вікнами та дверима гуляв свіжий вітерець, проганяючи задуху. Ейрін дуже не хотіла, щоб на такій важливій для неї події жінки щосили обмахувалися віялами, а чоловіки крадькома витирали спітнілі обличчя, мріючи про те, щоб усе якнайскоріш закінчилося.

Її батько, король Келлах, у гордій самотності сидів на своєму троні. Всі сусідні місця праворуч та ліворуч від нього були порожні — і крісла для найближчих родичів, і менший трон для королеви, що його останніми роками, за батьковим наполяганням, завжди займала Ейрін. Наразі ж вона стояла перед парадними дверима зали, а майстер церемоній проголошував:

— Її високість принцеса Ейрін з усією дочірньою покірливістю звертається до свого батька та государя, найяснішого пана нашого, короля Келлаха, з проханням прийняти її й вислухати її клопотання.

Коли майстер церемоній договорив, король вичекав ще кілька секунд, а тоді сказав:

— Нехай заходить.

Притримуючи свою важку парчеву сукню з пишними шовковими спідницями, Ейрін неквапно рушила червоною килимовою доріжкою, обабіч якої стояли придворні. Вони шанобливо вклонялися їй — востаннє, як своїй принцесі, і від усвідомлення цього факту дівчині зробилося трохи сумно.

Ні, Ейрін зовсім не шкодувала про те, що мало статися. Вже понад місяць вона з нетерпінням чекала на це і раз по раз поринала в щемливо-солодкі мрії про своє прийдешнє відьомське буття. Та водночас чудово розуміла, що тоді в неї розпочнеться геть інше життя, а те, до якого змалечку звикла, назавжди залишиться в минулому. І, може, воно й на краще, що батько так затягував переговори з Шайною, навіть висунув заздалегідь неприйнятну умову про визнання Тір Мінеганом непорушності наявного кордону між Ленніром та Румнахом. Він добре знав, що відьми не захочуть втручатися в територіальні суперечки між південними володарями, а просто використав це як привід, щоб бодай трохи відстрочити мить прощання з єдиною донькою. Та й сама Ейрін, попри свою нетерплячку, тішилася з цієї затримки. Хоч як там вона нарікала на