Персі Джексон та Викрадач Блискавок - Рік Ріордан

Гровер трусився. Він заходився з хрумкотом жувати гральні карти, немов сплутавши їх із чіпсами.

Бідака збирався супроводжувати мене у пошуках, інакше не бачити йому своєї ліцензії хранителя, але як я міг просити його йти зі мною, особливо після того, як Оракул сказав, що у мене нічого не вийде? Це ж самогубство.

— Послухайте, якщо ми знаємо, що це Аїд, — сказав я Хірону, — чому б не розповісти про це іншим богам? Зевс чи Посейдон можуть спуститися до підземного царства, щоб рознести усе там вщент?

— Знати й підозрювати — це не одне й те саме, — дорікнув мені Хірон. — Крім того, якщо навіть боги підозрюють Аїда, — а мені здається, що Посейдон підозрює, — вони не можуть розшукати й повернути жезл самі. Боги не можуть переходити кордони своєї території, хіба що на запрошення. Це ще одне давнє правило. Натомість герої мають певні привілеї. Вони можуть вирушити куди завгодно і кинути виклик будь-кому, якщо вони достатньо сильні. Жоден із богів не відповідає за діяння героя. Як гадаєш, чому боги завжди діють за допомоги героїв?

— Ви ж самі сказали, що мене вже використали.

— Я казав, що Посейдон не випадково закликав тебе саме зараз. Це дуже ризикована гра, але він у безвихідній ситуації. Ти потрібен йому.

Я потрібен своєму батькові!

Емоції заполонили мене, сплітаючись у примхливий вихор, як у калейдоскопі. Я не знав, ображатися мені чи обурюватись, радіти чи сердитись. Посейдону не було до мене жодного діла протягом цілих дванадцяти років. А тепер, бачите, я йому знадобився.

Я пильно подивився на кентавра.

— Ви з самого початку знали, що я син Посейдона!

— У мене були підозри щодо цього. Як я вже казав… я теж звертався до Оракула.

Я відчув, що Хірон багато чого не договорює, але вирішив, що зараз не час цим перейматися. Врешті-решт я також дещо приховав.

— Таким чином, давайте підсумуємо, — оголосив я. — Отже, я повинен спуститися до царства мертвих та віч-на-віч зустрітися з володарем смерті.

— Точно, — підтвердив Хірон.

— Знайти найпотужнішу зброю у всесвіті.

— Саме так.

— І доставити її на Олімп до літнього сонцестояння.

— Ти цілком правий.

Я подивився на Гровера, який проковтнув червового туза.

— Я вже казав, що Мен чудовий цієї пори року? — мляво спитався він.

— Можеш не йти, — запропонував я. — Адже я не можу просити тебе про це.

— Та ні… — Він потупцяв на місці. — Ні… просто сатири і царство мертвих… але, звичайно…

Гровер глибоко зітхнув, потім підвівся і змів зі своєї футболки клоччя карт та алюмінієві крихти.

— Ти врятував мені життя, Персі. Якщо… якщо ти справді хочеш, щоб я вирушив із тобою, можеш на мене розраховувати.

Я відчув таке полегшення, що мені схотілося загорлати, хоч не думаю, що із цього вийшло б щось героїчне. Гровер був єдиним, кого я вважав своїм другом вже протягом кількох місяців. Я не був упевнений, чи буде сатир корисний у сутичці з силами смерті, але відчував: буде краще, якщо він піде зі мною.

— Тож уперед, напарнику! — Я обернувся до Хірона. — То куди саме нам прямувати? Оракул просто велів йти на захід.

— Вхід до підземного царства завжди перебуває на заході. Століттями він пересувається, подібно до Олімпу. Зараз він, напевно, в Америці.

— Де?

— Я гадав, це цілком очевидно. — Хірон здивовано глипнув на мене. — Вхід до підземного світу розташовується в Лос-Анджелесі.

— Ну звичайно, — пробурмотів я. — Отже, ми сядемо на літак…

— Ні! — верескнув Гровер. — Про що ти думаєш, Персі? Ти хоч раз у житті літав літаком?

Я засоромлено похитав головою. Мама нікуди зі мною не літала. Казала, що ми начебто не маємо грошей. Крім цього, її батьки загинули в авіакатастрофі.

— Поміркуй, Персі, — сказав Хірон. — Ти син бога морів. Найбільший ворог твого батька — Зевс, володар неба. Твоя мати була права, коли не хотіла брати тебе в політ. Тоді б ти опинився у володіннях Зевса. І не повернувся б живий.

У небі блиснула блискавка. Прогримів грім.

— Гаразд, — відповів я, вирішивши не звертати увагу на грозу. — Поїдемо потягом або автомобілем.

— Оце правильно, — похвалив Хірон. — Вибирай собі двох супутників. Одного вже маєш, це Гровер. Друга твоя супутниця вже зголосилася йти з тобою, якщо ти погодишся прийняти її допомогу.

— Та невже? — спитав я удавано здивованим голосом. — Хто ж це настільки дурний, що схотів супроводжувати мене?

Повітря довкола Хірона замерехтіло.

Із мерехтіння вийшла Аннабет, засовуючи до задньої кишені свою бейсболку.

— Ти тупий, як морський планктон, — відказала вона. — Я вже сто років чекаю, щоб вирушити на пошуки. Афіна не прихильниця Посейдона, але якщо вже ти зібрався врятувати світ, то я краще за всіх допоможу тобі не зганьбити себе.

— Ти в цьому так упевнена? — спитав я. — Сподіваюсь, ти маєш план, задавако?

Аннабет зашарілась.

— То ти хочеш, щоб я тобі допомагала, чи ні?

Правду кажучи, мені б цього хотілося. Я потребував будь-якої допомоги.

— Тріо, — кинув я. — Що ж, годиться.

— Чудово, — підсумував Хірон. — Сьогодні ж удень ми доправимо вас на автовокзал у Манхеттені. Далі розраховуйте лише на себе.

Сяйнула блискавка. Рясний дощ поливав поля, над якими, як передбачалось, завжди мало б світити сонечко.

— Не будемо марнувати час, — сказав кентавр. — Час збирати речі.

Глава десята

Я ПРИМУДРЮЮСЬ РОЗБИТИ НОВЕНЬКИЙ АВТОБУС

Мені пакувати особливо не було чого. Я вирішив залишити ріг Мінотавра в будиночку, тож до наплічника, який знайшов для мене Гровер, поклав лише білизну та зубну щітку.

Табірна крамничка видала мені позику в тисячу доларів звичайних грошей та двадцять золотих драхм. Монети були завбільшки з домашнє печиво, які печуть дівчатка-скаути, і з одного боку мали викарбуване зображення грецьких богів, а з іншого — Емпайр-стейт-білдинг. Хірон сказав, що в давнину люди карбували драхми із срібла, але олімпійці завжди використовували лише чисте золото. Потім додав, що драхмами можна розраховуватись в угодах із небожителями, якими саме — не має значення. Він дав мені з Аннабет по фляжці нектару й торбинку на блискавці з квадратними шматочками амброзії, але виключно для екстрених випадків, якщо нас буде серйозно поранено. Адже це їжа богів, нагадав нам Хірон. Вона згубна для простих смертних, але нас зцілить практично від будь-якої рани. Якщо з’їсти або випити забагато, напівкровка стає надто збудженим. Передозування може спалити нас у буквальному сенсі слова.

Аннабет прихопила чарівну бейсболку «Янкіз», котру, як вона сказала, подарувала їй на день народження мама. Ще вона мала