Персі Джексон та Викрадач Блискавок - Рік Ріордан
— Але я не…
— Будь терплячий і вислухай, хлопче, — мовив Хірон. — Зевсова підозра не позбавлена глузду. Циклопи-ковалі перебувають на самому дні океану, що дозволяє Посейдонові певним чином впливати на тих, хто викував жезл його брата. Зевс вважає, що Посейдон поцупив жезл повелителя і наказав циклопам потайки виготовити цілий арсенал незаконних копій, завдяки яким збирається скинути Зевса з трону. Зевс не до кінця був упевнений лише в тому, кого саме з героїв Посейдон обрав, щоб вкрасти жезл. І ось Посейдон відверто визнає тебе своїм сином. Ти був у Нью-Йорку на зимових канікулах. Ти міг легко дістатися на Олімп. Коротше, Зевс вважає злодієм саме тебе!
— Та я ніколи не був на Олімпі! Ваш Зевс зовсім із глузду з’їхав!
Хірон і Гровер одночасно з тривогою подивилися на небо. Хмари не обійшли долину, як обіцяв Гровер. Вони неслися просто над нами — важкі, як гробова дошка.
— Ох, Персі, Персі… — дорікнув мені Гровер. — Ми ніколи не вживаємо лайливих слів щодо нашого повелителя.
— Скоріш за все, це параноя, нав’язлива ідея, — припустив Хірон. — Знов-таки, Посейдон вже не раз намагався підсидіти Зевса. Пригадую, це було тридцять восьме запитання вашого випускного екзамену…
Він подивився на мене так, ніби я справді міг пригадати якесь там тридцять восьме запитання.
Яким чином комусь спало на думку звинуватити мене в тому, що я вкрав зброю, яка належала богу? Я не міг поцупити навіть шматочка піци, яким Гейб пригощав своїх друзів із покеру. Хірон, тим не менш, чекав на відповідь.
— Це щось про золоту сіть? — бовкнув я навмання. — Посейдон, Гера та ще якісь боги схопили Зевса й не хотіли відпускати, поки він не пообіцяє правити краще?
— Точно, — вирік Хірон. — І відтоді Зевс ніколи не довіряв Посейдону. Звичайно, Посейдон заперечує, що вкрав жезл. Він страшенно розлютився, коли йому висунули обвинувачення. Обидва місяцями продовжують сваритися, погрожуючи війною. І ось з’являєшся ти — остання крапля, що виповнила чашу.
— Але я лише хлопчисько!
— Персі, — втрутився Гровер, — постав себе на місце Зевса. Твій брат замислює зле, щоб скинути тебе, потім несподівано визнає, що порушив священну клятву, дану після Другої світової війни, і що він — батько нового героя, якого можна використати проти тебе… Невже це не змусило б тебе засумніватися?
— Але я нічого не зробив. Мій батько, Посейдон, він же не міг справді вкрасти жезл свого повелителя?
Хірон важко зітхнув.
— Більшість тямущих спостерігачів вважають, що крадіжка не в стилі Посейдона. Але бог морів надто гордий, щоб спробувати переконати в цьому Зевса. Зевс вимагає, щоб Посейдон повернув жезл після літнього сонцестояння. Воно настане двадцять першого червня, себто за десять днів. Натомість Посейдон хоче, щоб саме цього дня перед ним вибачились за підозри в крадіжці. Я сподівався, що дипломатія переможе, і що Гера, або Деметра, або Гестія помирять братів. Але твоя поява ще більше розгнівала Зевса. Тепер зворотного шляху нема. Якщо хто-небудь не втрутиться, якщо жезл повелителя не знайдуть і не повернуть Зевсу до сонцестояння, — бути війні. Чи можеш ти собі уявити, що означає повномасштабна війна, Персі?
— Кепсько, так? — припустив я.
— Уяви собі хаос, який запанує у світі. Природа повстане проти самої себе. Олімпійцям доведеться вибирати між Зевсом і Посейдоном. Руйнування. Різанина. Мільйони загиблих. Західна цивілізація перетвориться на таке величезне поле битви, що Троянська війна порівняно з цим видасться дитячою грою в солдатики.
— Кепсько.
— І ти, Персі Джексон, перший відчуєш на собі гнів Зевса.
Розпочався дощ. Волейболісти кинули грати й спантеличено втупились у небо.
І цю непогоду на Пагорб напівкровок накликав я. Зевс карав весь табір через мене. Я був розлючений.
— Отже, я мушу знайти цей дурнуватий жезл і повернути його Зевсові? — роздратовано поцікавився я.
— Хіба можна вигадати більш досконале й мирне жертвопринесення, аніж син Посейдона, який повертає Зевсові те, що насправді належить йому? — запитанням на запитання відповів Хірон.
— Але якщо в Посейдона його нема, то де тоді ця штука?
— Здається, я знаю це. — Хірон спохмурнів. — Частина пророцтва, дана мені кілька років тому… тепер деякі його рядки мені зрозумілі. Але перш ніж я поясню свої слова, ти повинен офіційно очолити пошуки. Можеш спитатися поради в Оракула.
— Чому ви не хочете спочатку сказати мені, де жезл?
— Якщо я це зроблю, ти можеш злякатися, й не прийняти виклик.
— Слушно, — відповів я, ковтнувши слину.
— То ти згоден?
Я глянув на Гровера, який підбадьорююче кивав мені головою.
Йому, звісно, легко. Адже Зевс збирався вбити саме мене.
— Добре, — сказав я. — Усе ж таки краще, ніж перетворитися на дельфіна.
— Отже, настав час спитати поради в Оракула. — Йди нагору, Персі Джексон, на горище. Коли повернешся — сподіваюсь, сповна розуму, — ми поговоримо ще.
Чотири поверхи вгору й сходинки закінчились зеленим люком.
Я смикнув за мотузку. Люк розкрився, і назустріч мені з рипінням опустилась дерев’яна драбина. Тепле повітря нагорі пахло пліснявою, підгнилою деревиною і ще чимось… запах, який я запам’ятав ще з уроків біології. Рептиліями. Так смердять змії.
Затаївши подих, я став підніматись драбиною.
Горище було захаращене всіляким давньогрецьким мотлохом. Обладунки обплело павутинням, колись блискучі щити знищила іржа, біля стіни були звалені один на один старі корабельні рундуки зі шкіри з наліпками «Ітака», «Острів Цирцеї» та «Земля амазонок». На довгастому столі було повно скляних посудин, в яких плавали заспиртовані кудлаті лапи, величезні жовті очиська та інші частини тіла монстрів. На стіні висів запилюжений трофей, схожий на голову гігантської змії, але з рогами й зубами, схожими на акулячі. Табличка повідомляла: «ГОЛОВА ГІДРИ № 1, Вудсток, Нью-Йорк, 1969».
Біля вікна на дерев’яному стільці з трьома ніжками сидів найбільш огидний з усіх експонат — мумія. Але не звичайна мумія, загорнута в ганчір’я: це було зморшкувате й висохле до неможливості жіноче тіло. Тонка, як пергамент, шкіра на обличчі стягувалась на маківці, а на місці очей виблискували вузькі скловидні щілини, ніби туди вставили шматочки мармуру.
