Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Фалміне, познайомся, це мій партнер по торгівлі — Вільдіральд Ренн, або просто — Вільді.

— До ваших послуг, — гном зробив ввічливий уклін. — Найкраща трава…кхм…горілка в найближчій місцевості, точніше, від Соснового яру до річки Брао.

Фалмін, знизивши плечима й згадавши свою обіцянку нічому не дивуватися, сховав меча та спокійно потиснув величезну ручищу гнома.

— Сідай, просимо до нашої компанії. Ти не проти? — запитав Грівар, ніяково дивлячись то на Вільді, то на чаклуна. Фалмін на його полегшення не заперечував.

Всілися на землю, Гібді розлив кожному по чарці горілки. Поки Фалмін пригубив одну, гноми наливали собі вже втретє.

— Ну, як житіє, Вільді?

— Ніяк, Гріваре. Піду наступної зими до Кагака й хлопців заберу із собою.

— А що, товар не йде?

— Йде, але як знаєш, Сірий Ворон із Норенгарда має зуб на Тальгрієн, тому, думаю, невдовзі буде сутичка, якщо не війна.

— Ні біса подібного! — заперечив рішуче Гібді. — Сигізмунд отримав наполовину розвалену країну від свого батечки, а там роботи непочатий край, немає коли воювати! Чув я про те повстання, що нинішній король проти батька Янагаля розпочав. Ох і крові тоді пролилося, мати моя мати! Але Сигізмунд швиденько все виправить. Він уже добрячих порадників підібрав, серед яких Ріхард Кластер, Сільван Верлей і Гільхард Абдерханмер. Усі вони стріляні горобці у політиці, неодноразово витягували королівство із дупи, до якої те частенько потрапляло.

— Ага, а чули про те, скільки люду зараз тікає в той Норенгард? — вклинився товстощокий Гільом, відставивши подалі свою чарку. — Сигізмунд, себто, Сірий Ворон, усіляко братається з народом і дає по сраці знаті, яка при колишньому королі розгулялася та стала схожою на зграю собак. Але нічого, Сигізмунд наведе порядок. Говорили мені, що такого правителя Благандія ще не бачила.

— Не те що Янагаль, — буркнув Іллі, передаючи пляшку далі по колу, — Цей шаленець половину королівства розпродав знаті, а із столиці зробив свинячу яму, де лише хвойди і лайдаки. Тьфу!

— Столиця кожного другого королівства повна хвойд і лайдаків, — сказав Бортуг, коли до нього дійшла пляшка. — У мене кум сам із Веленбура, так він каже, що рогійці взагалі у свинарниках та корівниках живуть!

— Тому що там село на селі, та і пасовиськ у них багато, аби ту худобу там випасати. А на тому вони добру копійку вернуть! — зауважив Грівар, невідомо звідки діставши ще одну пляшку, яка швидко пішла на нове коло. — Однак той же Норенгард тим відрізняється від інших, що як і Карстад, має військо відмінне. Ох, чув я одного разу, як у битві при Фалькенбруке генерал Даалах із воєводою Нернехом розбили самими лише передовими загонами армію вадрійців. Страшне тоді робилося!

Гноми, наче науковці, які затверджували нову теорію, резонно кивали, не встигали лише закусувати та пити, як надходила нова пляшка, яка розв'язувала язики і підштовхувала до різних тем.

— Це все чудово, однак є питання, — голос Фалміна обірвав гномів на півслові саме тоді, коли вони енергійно почали сперечатися стосовно довжини людського члена, — Здається мені, що ми не випадково зустрілися тут саме з Вільді. Якщо я не маю рацію, поправте мене.

— Фалміне, та ми… — почав махати руками Грівар, але його перебив чаклун.

— Розповідайте, гноми. Я ваші ці плани за милю побачу.

— Що тут розповідати, — розпочав як ні в чому не бувало Вільді. — Ми із Гріваром вже стріляні горобці в цій справі, давно співпрацюємо разом. Про ваше прибуття я знав ще днів зо два тому, прийшов лист від Старого Вепра.

— Старого Вепра? Не чув, аби тебе так називали, — здивувався Гібді. — Завалив іклача голими руками?

— Майже, — усміхнувся Грівар, демонстративно вхопившись між ніг. — Поцілив мені туди, зараза, але я зацідив йому ножем в око, а тоді зжер його підсмаженого на вечерю!

Гноми заржали, наче коні.

— Хотів би почути бодай якісь пояснення стосовно цієї ситуації. — сказав Фалмін, знову звертаючи на себе увагу.

— Чого ти хочеш почути, людино? — не зрозумів Грівар.

— Ви домовилися про щось із Вільді, але не сказали мені. — очі чаклуна небезпечно заблищали. Він ненавидів, коли його дурили. — Мені ні до чого розповсюдження цієї інформації. Навіть серед ваших друзів.

— Головне не нервуй так, Фалміне, усе ж гаразд. Я знав, що так могли б виникнути проблеми, але ми ж дісталися сюди і готові взятися до справи, правда? Тим паче, що конкуренція додає рішучості!

— Тільки якщо вона здорова, Гріваре. А тут зібралися різні люди. — Фалмін все ще був злий, однак чомусь не хотілося остаточно сваритися із гномами. Та і навіщо? — Ну а що твій друг?

— Я написав Вільді, аби він приготувався до нашого приїзду, розвідав, що тут і як, оцінив, так би мовити, обстановку й доповів. До речі, саме це він і має зараз зробити. Я маю рацію?

— Абсолютно, — запевнив усіх Вільді, який вже встиг випити половину бутля горілки. — Значить, діло тут так крутиться. У таборі зібралась одна шваль, якій аби напитися та повеселитися, а серед тих, що там під деревами корінці жруть, є гарні вояки. Профі, одним словом.

— Конкретніше можна? — Фалміна почала виводити із себе повільність гнома, тому він вирішив його поквапити. — Імена відомо?