Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік
— А чому не всередині, не в таборі? — крикнув десь із темряви Грівар, який всю дорогу марив надією гарно відпочити в теплому ліжку, а не на холодній землі. — Яка причина такого рішення?
— Причина така, що до завтра половина з тих, хто в таборі, або буде отруєна конкурентами, або ж просто зарізана уві сні. — відкрикнувся Фалмін, погладжуючи Гора по гриві, — Хочеш такої участі? Тоді вперед, не буду тебе затримувати, але особисто я залишаюся тут.
Коли усе було готове до ночівлі, із темряви до Фалміна підійшов Грівар, при цьому підозріло дивлячись на менший таборець інших мисливців.
— А вони хто?
— Професіонали, — сказав по хвилі мовчання чаклун, спостерігаючи за мовчазними фігурами. — Вони мають клепку, якщо не пішли всередину. І ми її будемо мати.
Поки Фалмін і Грівар розмовляли, гноми вже встигли розвести вогнище й розібрати усі необхідні речі. Вже за мить в носа вдарив приємний запах м'яса, яке булькотіло в бульйоні над вогнем, а двоє гномів прийнялися змагатися в співі, раз за разом проспівуючи всім відому пісеньку про дурка Шана, який утік від дурепи Ганни.
Гібді шикнув, і гноми замовкли.
— Почув я ваші визги й згадав слова свого покійного батечки, який казав, що талант не проп'єш, та лиш закусувати треба. Гей, Бортугу, чув я, що у тебе красивий голос. Ось зараз і перевіримо! Дайте дорогу, голото! Артисти йдуть!
Гноми, почувши це, повлягалися, а деякі повсідалися на землю півколом, очікуючи вистави. Гібді і Бортуг, ставши плече за плеча, набрали повітряв в груди і почали співати. Як одразу відстачив Фалмін, доволі непогано.
Ей там, у полі, чорноброві Де поділась ваша сила? Ей ви, хлопці, немов тополі Де вас всіх носило? Ні батька, ні матері, нікого немає Одна лиш хата стоїть серед гаю Де ж поділась ваша сила? Де вас всіх так довго носило? Поки воювали, поки бились Батьки в землю полягали, а над ними молились Де ж поділась їхня сила? А де були ви, хлопці, де ж вас носило? Самотні нині в світі діти Розкидані по світу, немов ті квіти І де їх сила? Де ж їхня сила? З батьками, в могилах, у їх домовині…Гноми мовчали. Здавалося, що нижче нахилилися навіть дерева, аби почути громовий спів коротунів. Пісня зачепила всіх за живе, взяла за ниточки, які з'єднували душі із спогадами про батьків, сім'ю, родину.
— Воістину, коли ви співаєте, то бачу я перед собою тітку Люсю, у якої голос був як дзвіночок, — сказав, порушуючи тишу, Грівар, якого пробрало до самих кісток. — Частіше співайте, браття, і тоді гноми прославляться не лише як спекулянти і торгаші, а і відмінні співаки!
— А ви хіба не чули, як я співаю? — здивувався Гібді. — Мене весь Кагак через це знає!
— Чули звичайно, але тільки про твої походеньки по борделях, — сказав гном Іллі, від чого інші затрясли в реготі своїми бородами.
Гібді на початку почервонів, а потім і сам доєднався до реготу.
Фалмін, що сидів мовчки біля самого стовбура, витягнув ноги з-під покривала ближче до вогнища. Вітер посилювався.
— Фалміне, а розкажи нам про себе. Ми ж бо вже йдемо довгенько, але нічого не знаємо один про одного, — запропонував Грівар, одночасно стругаючи ножем палицю.
— Про що хочеш почути? — спитав сонливо чаклун. Він давно вже знав, що подібна розмова буде, а тому приготувався до цього зарання.
— А що завгодно! — махнув рукою гном. — Ми слухачі невибагливі, вислухаємо усе, а щоб краще слухалося, зап'ємо те горілочкою. Гібді, діставай пляшку.
— Ну, раз так, то гаразд, — Фалмін зручніше всівся, дивився на вогонь, намагаючись пригадати власне минуле, яке взагалі хотів би і не згадувати. Гноми уже розлили горілку і роздали по колу кожному по чарці. Коли між коротунами запала тиша, чаклун почав розповідати. — Я народився на невеликому острові Бейдель, у місті Мальгард. Через обставини, які зумисно упущу, потрапив у Благандію, де виховувався вулицею та життям. Коли мені стукнуло п'ятнадцять, пішов у добровольчий батальйон, а коли спалахнула війна, потрапив прямісінько на фронт. Чесно кажучи, не пам'ятаю, за кого і проти кого я тоді воював, але та війна показала мені таке, від чого, панов'я гноми, буде стигнути кров. Прослуживши два роки
