Каравал - Стефані Гарбер

Так просто.

Занадто просто.

Проте Скарлет розуміла, що нічого так просто не буває, а надто у такому місці, як це. У місці, створеному заманювати у пастку й спокушати.

— Розпочну з простого, — сказав Найджел. — Розкажи мені про свого супутника. Того красеня, з яким ти сюди прибула. Мені цікаво, що ти до нього відчуваєш?

Очі Скарлет миттєво повернулись до губ Найджела. До колючого дроту довкола них. Не серце. Не серце. Її почуття до Джуліана були іншими.

— Джуліан егоїстичний, брехливий й у всьому шукає вигоди.

— Проте ти погодилась зіграти у гру разом із ним. Це, ймовірно, не все, що ти до нього відчуваєш, — зробив паузу Найджел. Він помітив її прикутий до серця погляд. Скарлет не мала певності, чому це мало значення, але це справді мало значення. Вона це відчувала з Найджелового тону. — Ти вважаєш його привабливим?

Скарлет хотіла заперечити. Джуліан був колючим дротом. Не серцем. І хоч як людина він не завжди їй подобався, відверто заперечувати, що він надзвичайно привабливий фізично, Скарлет не могла. Його вольове обличчя, скуйовджене темне волосся, тепла засмагла шкіра. Звісно, вона ніколи йому не розповість про це, але їй подобалось, як він рухався. Впевнено, ніби нічого на світі йому не страшно. Поруч із ним вона майже не відчувала страху. Ніби відвага та сміливість ніколи не знали поразки.

Але Найджелові розповідати це Скарлет теж не хотіла. А що як Джуліан підслуховує біля шатра?

— Я...— Скарлет зробила спробу відповісти, що його зовнішність аніскілечки її не бентежила, проте слова прилипли до язика, як патока.

— Щось не так? — Найджел змахнув рукою над конусом з ладаном. — Це допоможе тобі розв’язати язика.

«Або ж змушує людей говорити правду», — подумала Скарлет.

І раптом слова з її уст самі собою полились.

— Я вважаю його найвродливішим чоловіком, якого я будь-коли бачила, — вона хотіла затулити рукою рота й засунути слова подалі назад. — Я також думаю, що він самозакоханий, — випалила Скарлет. Раптом цей мерзотник підслуховував надворі.

— Цікаво, — Найджел склав руки дашком. — Які два питання ти хотіла б мені поставити?

— Що? — Скарлет насторожило, що Найджелу лише кортіло довідатись про Джуліана. — Більше до мене нема питань?

— У нас обмаль часу. Тут години біжать, як хвилини, — Найджел рукою вказав на свічки, що догорали. — У тебе два питання.

— Тільки два?

— Ти хочеш, щоб це було одне з них?

— Ні, я тільки... — Скарлет затулила рота, щоб не бовкнути щось зайве.

Якщо це й справді гра, то байдуже, що вона запитає. Та що, як це не гра? На мить Скарлет дозволила подумати про надприродне. Вона уже була свідком дивовиж у годинниковій крамниці, де був магічний годинник Алґі та чарівна сукня від Легенди. І ладан Найджела змусив її говорити правду — ще однин доказ чарів. Якщо чоловік перед її очима дійсно здатен повідати їй про майбутнє, про що саме вона хотіла б дізнатись?

Скарлет знову перевела погляд на серце у куточку рота Найджела. Червоне серце — колір кохання, душевного болю й інших речей, доброчесних і мерзенних. Потім їй пригадався граф, його милі листи. Чи могла вона вірити його словам?

— Людина, з якою я збираюсь побратись. Скажіть мені, який він? Хороший, чесний?

Скарлет одразу пошкодувала, що не запитала спершу про сестру. Їй би варто було думати тільки за Теллу — це ж тільки через неї вона прийшла сюди. Та вже запізно було змінювати питання.

— Абсолютно чесних людей не буває, — відказав Найджел. — Навіть якщо ми не вводимо в оману інших, ми часто обдурюємо самих себе. Що значить «хороший»? Для кожного це слово означає щось своє, — Найджел нахилився вперед досить близько, щоб Скарлет відчула на собі погляди всіх героїв на його тілі. Він так пильно на неї дивився, що стало цікаво, чи нічого він не може прочитати з її обличчя. — Перепрошую, але людину, з якою ти збираєшся взяти шлюб, хорошою не назвеш. Він збився з правильного шляху і наразі невідомо, чи знову на нього зверне.

— Що ви маєте на увазі? Тобто невідомо? Я думала, ви сказали, що майбутнє переважно є визначеним. Що ми, як коти, які завжди переслідують одну й ту саму мишу.

— Так, але часто трапляється так, що мишей двоє. І досі невідомо, за якою поженеться кіт. Не зайве тобі бути обережною, — Найджел знову подивився на Скарлет, ніби вона була вкрита картинками, які бачив лише він. А потім ці зображення змусили його насупитися. Начебто біля її вуст також було серце, але серце розбите.

Скарлет намагалася переконати себе, що це лише її фантазія, що Найджел — шарлатан, який прагне змусити тремтіти її від страху, що це частина гри. Її шлюб із графом аж ніяк не стосувався гри. Скарлет не потрібні його загадкові попередження.

Найджел підвівся з подушок і відійшов углиб шатра.

— Чекайте, — промовила Скарлет. — Я ще не ставила другого питання.

— Насправді ти поставила три питання.

— Але два з них не були справжніми. Ви так і не пояснили повністю правила. Ви винні мені ще одне питання.

Найджел обернувся до Скарлет — розфарбована вежа зі зловісною посмішкою:

— Я тобі нічого не винен.

16

Найджел різко обернувся, аж спалахнули кольорові татуювання:

— Якщо ти так переймаєшся через свою сестру, то чому ж одразу про неї не запитала?

— Не знаю, — відповіла Скарлет. Але це було не зовсім так. Вона знову припустилась тієї ж помилки, що і в годинниковій крамниці. Надто вже вона переймалась власним майбутнім, а не пошуками сестри. Та, можливо, все ще можна виправити. Найджел сказав, що відкриватиме завісу майбутнього пропорційно до платні.

— Зачекайте, — крикнула Скарлет. — Серце. Щоразу, коли я дивилась на вас, мій погляд був прикутий до губів. Це змусило мене думати про весілля, яке відбудеться за тиждень. Я дуже хочу вийти заміж, проте