Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— Ходи до мене на лівий зап’ясток, — наказав я.

Дара дивилася в усі очі, як він знайшов собі місце, набравши вигляду Фракір.

А тим часом остання блискавка не згасла, але залишилася стояти вогняним стовпом край берега. Потім вона колапсувала у кулю, і та кілька секунд нерухомо трималася у повітрі, а тоді посунула до нас. Наближаючись, куля почала змінюватись.

І коли вона підплила до нашого столу, то перетворилася на образ Лоґрусу, що пульсував сліпуче.

— Принцесо Даро, Принце Мерліне, — пролунав жахливий голос, який я востаннє чув того дня, коли відбулося зіткнення у Замку Амбера, — я не хотів заважати вашій трапезі, але та річ, яку ви переховуєте, змушує мене це зробити. — Кривулясте відгалуження образу вистрелило в напрямку мого лівого зап’ястка.

— Він блокує мене, і я не можу переміститися звідси, — сказав Привид.

— Віддайте її мені!

— Чому б це? — запитав я.

— Ця річ пройшла Лоґрусом, — пролунала відповідь, кожне слово якої відрізнялося від інших висотою, гучністю, тембром.

Мені спало на думку, що наразі, якщо я насправді такий цінний для Лоґрусу, як казала Дара, я можу знехтувати цим наказом. Тому я відказав:

— Теоретично Лоґрус відкритий для всіх, хто бажає на нього ступити.

— Я сам собі закон, Мерліне, а твоє Колесо-Привид уже перетинало мене раніше. Тепер я до нього доберуся.

— Ні, — відповів я, подумки сконцентрувавшись на спикарді, шукаючи засіб миттєво перенестися туди, де володарює Лабіринт. — Я не відмовлюся так легко від власного створіння.

Образ засяяв ще яскравіше.

Тут Дара зірвалася на ноги й кинулася між Образом та мною.

— Зупинись, — сказала вона. — У нас є важливіші справи, ніж твоя помста іграшці. Я відправила своїх кузенів Гендрейків по наречену Хаосу. Якщо ти хочеш, щоб цей план спрацював, я пропоную тобі допомогти їм.

— Я пригадую твій план щодо принца Бранда, згідно з яким Джасра мала спіймати його в пастку. Він не може не вдатися, казала ти мені.

— Цей план підвів тебе де могутності, якої ти прагнеш, так близько, як ніколи раніше.

— Це правда, — визнав він.

— А з тією, що носить Око, таких проблем, як із Джасрою, не буде.

Образ ковзнув повз неї, перетворюючись з невеличкого сонця на низку ідеограм[183].

— Мерліне, ти сядеш на трон і служитимеш мені, коли настане час?

— Я зроблю все необхідне, аби відновити рівновагу сил, — відказав я.

— Це не відповідь на моє питання! Ти сядеш на трон на моїх умовах?

— Якщо це те, що треба, аби все виправити, — відповів я.

— Це мене влаштовує, — сказав він. — Можеш залишити собі свою іграшку.

Дара посунулась убік, і він ковзнув повз неї, а тоді почав блякнути.

— Запитай у нього про Люка, і Корвіна, і новий Лабіринт, — пролунав його голос, перш ніж він розтанув.

Вона повернулася й утупилась у мене очима.

— Налий мені склянку вина, — промовила Дара.

Я налив. Вона піднесла її до губ і випила одним духом.

— Отже, розкажи мені про Люка, і Корвіна, і новий Лабіринт, — сказала вона.

— Розкажи мені про Джасру і Бранда, — парирував я.

— Ні. Ти перший, — сказала вона.

— Чудово, — погодився я. — Тільки він забув сказати, що це були фантоми Лабіринту. Люк перестрів мене, коли я прямував сюди. Його послав Лабіринт переконати мене полишити межі Хаосу. Лоґрус послав лорда Борела позбутися Люка.

— Люк — це Рінальдо, син Джасри та Бранда, чоловік Корал та король Кашфи?

— Саме так. Тепер розкажи мені нарешті все до кінця. Ти послала Джасру піймати Бранда в пастку, загнати його на той шлях, яким він пішов?

— Він пішов би цим шляхом у будь-якому разі. Він прийшов до Дворів у пошуках сили для здійснення своїх планів. Вона тільки трохи полегшила його завдання.

— Я так не думаю. Але чи це означає, що прокляття мого батька насправді не мало жодної ваги?

— Ні, воно допомогло, в метафізичному плані. Завдяки йому простягнути Чорну дорогу аж до Амбера стало простіше. А чому ти все ще тут, якщо король Рінальдо сказав тобі забиратися звідси? Це прояв лояльності до Дворів?

— Ми домовилися з тобою про обід, а ми давно не обідали разом. Не хотів пропустити таку нагоду.

Вона посміхнулася краєчком губ і відсьорбнула трохи вина.

— Ти спритно звернув розмову на інше, — зауважила вона. — Але повернімося до неї. Фантом Борела позбувся фантома Рінальдо, я так розумію?

— Не зовсім так.

— Що ти маєш на увазі?

— З’явився фантом мого батька й розібрався з Борелом, і ми змогли піти.

— Знову? Корвін знову взяв гору над Борелом?

Я кивнув.

— Звісно, ніхто з них не пам’ятав про їхню першу сутичку. Їхні спогади закінчуються часом копіювання, отже...

— Я розумію, як це працює. Що трапилося далі?

— Ми втекли звідти, — відповів я, — і, врешті-решт, я опинився тут.

— А що мав на увазі Лоґрус, згадуючи Лабіринт?

— Імовірно, те, що фантом мого батька був створений саме новим Лабіринтом, а не старим.

Вона випрямилася на стільці, очі її розширилися.

— Звідки тобі це відомо? — запитала вона з притиском.

— Він мені сказав, — відповів я.

Вона утупилася поглядом кудись повз мене, на море, тепер абсолютно безмовне.

— Отже, третя сила, дійсно, устряла в гру, — задумливо промовила вона. — Це вражає, хоч і плутає карти. Хай буде проклятий Корвін за те, що накреслив той Лабіринт!

— Ти його ненавидиш по-справжньому, адже так? — сказав я.

Вона подивилася мені просто в очі.

— Більше ні слова про це! — наказала вона. — Ні, стривай, ще одне, — додала вона за мить. — Чи не сказав він тобі щось про те, кому підкоряється новий Лабіринт? Чи про те, які він має плани? Те, що він послав фантом Корвіна захистити Люка, можна розглядати як дублювання ним дій старого Лабіринту. З іншого боку, чи через те, що його створив твій батько, чи через те, що він має власні плани щодо тебе, можливо, це було зусилля, спрямоване на твій захист... Що він казав про це?

— Що він хоче забрати мене з того місця, де я знаходився.

Вона кивнула.