Легковажна наречена - Аліна Амор

Райан

За два тижні до вечері у графа де Ларуа

Нагадування графа Філіпа де Ларуа про заручини із його племінницею за обідом у Королівській Службі безпеки прозвучало неочікувано для герцога Данайського.

І коли вона встигла вирости?

Заручини, а точніше домовленість їхніх батьків про шлюб між дітьми, була досягнута давно. Евелін тоді було лише п'ять років, а Райану – дев'ятнадцять. Здавалося, до повноліття нареченої ще багато часу, і так воно й було.

Невже цій маленькій дівчинці вже вісімнадцять? Як швидко плине час!

Як і будь-який договірний шлюб, це рішення було осмисленим та вигідним. Обидві сім'ї знатні та заможні, і що важливо, глави сімейств були близькими друзями.

Евелін у дитинстві була на диво гарненькою, просто маленький янгол. Райан тепло посміхнувся, згадуючи її: мила та слухняна дівчинка, і вже тоді було ясно, що виросте красунею. Але що найважливіше - Евелін була магічно обдарованою, мала високий потенціал, що оцінювався на сьомому рівні ще змалечку. Якби вона народилася хлопчиком, згодом могла б претендувати на найзначніші посади у королівстві. А так її цінність полягала в іншому.

Тодішній герцог Фредерік Данайський і його спадкоємець Райан зацікавилися цими заручинами оскільки вони дракони, представники вкрай нечисленної раси, яка тим не менш мала могутній вплив у королівстві. Батько мріяв про процвітання роду, і побоювався, що він може перерватися. Оскільки дракониця, яка не є членом їхньої родини, в країні була лише одна, у віці далеко за сорок і щасливо заміжня, вибір майбутньої невістки впав на магічно обдаровану дівчинку. Справа в тому, що зачати, виносити та народити дракона - магічну істоту, може тільки дракониця або ж жінка з сильним магічним потенціалом.

Спадкоємець погодився з рішенням батька. І як виявилося, воно мав низку плюсів: не потрібно морочитися пошуком нареченої, порівнювати переваги та недоліки кожної: становище сім'ї, близькість до корони, характер, обрадованність, та безліч інших обставин. Крім того, ніхто не підганяв з весіллям, адже наречена була ще дитиною. І Райан будував кар'єру, жив у своє задоволення та без зайвих турбот.

Але вільготне життя рано чи пізно закінчується, і Евелін здавалася гарною партією: мила, юна, магічно обдарована, заможна. Що ще потрібно?

Та тут постає питання: що робити з Далілою? Коханка Райана не знала про наречену, герцог і сам останніми роками рідко згадував про неї. Як на зло, маркіза де Амбер наразі перебувала в Реалі, заміській резиденції королів. А це занадто делікатне питання, щоб обговорювати його у листуванні. Треба дочекатися її повернення і тоді вже поговорити на чистоту.

Правду кажучи, йому зовсім не хотілося розлучатися з Далілою, вона чудова коханка, пристрасна і не занадто нав'язлива. А Райан за вдачею одинак, що цінує свою свободу. Саме зазіхання на його час і незалежність були частою причиною розлучень з попередніми пасіями. Життя герцога було добре налагоджено, майбутнє чітко визначене, тому він намагався уникати стосунків, які порушували його спокій та душевну рівновагу. І маркіза в цьому сенсі йому підходила.

Тож чи варто розривати ці стосунки? Герцог добре знав досвід друзів і неодноразово чув про наслідки популярного зараз строгого виховання. Юні дружини його друзів часто виявлялися холодними і зажатими в ліжку, близькість з чоловіком не приносила їм задоволення, швидше навпаки, і часто чоловіки закінчували тим, що заводили таємних коханок. Це врешті зручне рішення – і вівці цілі та й вовки ситі. А змушувати до інтиму перелякану зашорену діву, Райан би не хотів. Якщо ця частина сімейного життя викликатиме у дружини відразу, він не бачив сенсу наполягати. А знаючи, що Евелін останні вісім років провела в монастирі, про її ставлення до цього можна лише здогадуватися. Не хотілося б втрачати таку коханку як Даліла, щоб потім шукати їй заміну. А Райан був трохи лінивим, спокушання юних дів чи пошук готових на все, не входили у сферу його інтересів.

У цьому, на його думку, і був головний недолік договірних шлюбів, наче купуєш кота в мішку. Пощастить? Чи не пощастить? Як дізнатися?

Дійшовши висновку, що проблеми варто вирішувати по мірі їхнього надходження, герцог викинув ці думки з голови і поринув у роботу.

Саме служба останніми місяцями займала весь його час: і робочий, і особистий. Точніше особистого майже не залишалося. Герцог Райан Данайський займав посаду заступника начальника Служби безпеки Мірадейї. Така роль у тридцять два роки – це і висока протекція і довіра, дана в кредит. Та варто сказати, Райан отримав цю посаду по праву та віддавався роботі цілковито, для нього служба була не так обов'язком, як покликанням. Герцог з ентузіазмом брався за найскладніші та найзаплутаніші справи і з успіхом із ними справлявся. І за великим рахунком, тільки такі й були йому по-справжньому цікаві.

На службі Райана вважали розумним, методичним, уважним до деталей, добре вміючим збирати та аналізувати інформацію, знаходити закономірності. Він справляв враження незворушної, стриманої та спокійної людини, що володіє собою та ситуацією і навіть у критичних випадках був остовом спокою та надійності для оточуючих.

Його енергетика як дракона була сильною і дещо давляючою. Нервові та чутливі люди у присутності герцога помітно хвилювалися. Ця особливість чудово працювала на допитах, коли підозрювані видавали потрібні відомості тільки щоб це швидше припинилося і Райан дав їм спокій.