Легковажна наречена - Аліна Амор

Стало трохи легше. Моя злість знайшла хоч якийсь вихід.

"Нехай тепер Софі це прибирає!" - мстиво подумала я.

То їй і треба! Дурна курка!

Хоча, хто б казав…

А вона ще й любовні записочки від Крістіана приносила. Усе ж про нас знала, зрадниця! Читала напевно!

Я була така зла на Софі… Та що там! Хотіла розірвати її на шматочки! Але, з іншого боку, що я могла їй пред'явити? Ти спиш із моїм другом дитинства? Навіть не смішно… Для аристократів в усі часи було нормою розважатись із прислугою. Це навіть не засуджувалось…

Ще більше я лютувала на Крістіана. У коханні зізнавався, заміж кликав, а за спиною отак? Та як він міг? Вже завтра він планував наше вінчання! Потрібно було почекати лише один день!

Та й що це взагалі було? Скидання напруги?

І хоча я не збиралася за нього заміж, але було дуже прикро і боляче відчувати себе зрадженою і обманутою. Поранене самолюбство вимагало крові. Крові одного підлого зрадника.

Ой, Крістіане, даремно ти зі мною зв'язався! Я хижо і мстиво посміхнулась.

Щоб відпустила лють, треба було щось зробити. Ваза, звичайно, допомогла, але не зовсім.

Може намагічити бородавок на його вродливе личко щоб не повадно було дівчат спокушати?

Ні, це надто по-дитячому.

Потрібне більш витончене і принизливе рішення. Але хороших ідей не було.

Мені потрібна моя книга!

Солодка парочка, швидше за все, вже завершила хм… свою близькість у коридорі. Це все ж не та поза і не те місце, де можна довго займатись коханням.

І особливо не ховаючись я пішла до бібліотеки. Плювати на все!

Цього разу дорога виявилася вільною. Книгу я знайшла одразу на столику і почала ритися в ній у пошуку ідей для розправи над підлим зрадником. Потім узяла другу, третю... За вікном підіймався світанок, а я все не могла визначитись. Але згодом знайшла. Не сказати, що ідея блискуча, але кращих не було. Крім того, я втомилася і хотіла спати.

Зате завтра я відомщуся…

О, це солодке слово – помста!

Повернувшись до спальні, я роздяглася, лягла, укутавшись у ковдру, але сон не йшов. Відчуття, що по кімнаті розкидані уламки, не давало спокою. І самостверджуватись за рахунок Софі вже не хотілося. Що й кому я цим доведу? Довелося вставати та акуратно згрібати черепки туфелькою до стінки. Утворилася гірка кольорового сміття... Вона мені відверто не подобалася. Але я вирішила, що це арт-інсталяція на тему мого розбитого кохання. І це примирило мою тонку та витончену натуру з вульгарною реальністю.

Після чого зі спокійним серцем я лягла в ліжко та солодко заснула.

___________________________

Настрій: Natalia Oreiro - Cambio Dolor