Межовий лицар - Джордж Мартін
«Вони не будуть надто щасливі, що ви їх розбудете,» нагадав його кузен.
«От і прекрасно,» заявив сір Стеффон. «Якщо вони розсердяться, то битимуться з більшою наснагою. Можете покластись на мене, сір Данкен. Кузен, якщо я не повернусь до ранку, візьмеш мою броню, а також осідлаєш та підготуєш Гніва. Зустрінемось на майданчику для претендентів. Він посміхнувся. «Думаю, цей день запам’ятають.» Виходячи з шатра, він виглядав майже щасливим.
А от Рейман, навпаки, залишився похмурим. «П’ять лицарів,» промовив він понуро, коли його кузен пішов. «Данкен, менше за все я хочу руйнувати ваші надії, але…»
«Якщо ваш кузен зможе переконати людей про яких він говорив…»
«Лео Довгий Шип? Звір з Брекена? Усміхнений Шторм?» Рейман піднявся. «Я не сумніваюсь, що він знає їх всіх, але я менш певен, що вони знають його. Стеффон бачить шанс прославитись, але для вас це питання ціною в життя. Ви повинні шукати власних людей. Я допоможу. Краще мати забагато лицарів, ніж замало.» Шум ззовні привернув увагу Реймана. «Хто це там?» крикнув він. При цих словах в шатро, відкинувши завісу ввійшов хлопець і худий чоловік в промоченому дощем плащі.
«Егг?» вскочив на ноги Данк. «Ти що тут робиш?»
«Я твій сквайр,» відповів хлопець. «Вас же має хтось озброїти, сір.»
«А твій батько знає, що ти втік із замку?»
«Боги милосердні, сподіваюсь, що ні.» Дейрон Таргеріен розчепив застібку плаща і той зісковзнув з його плечей.
«Ви? Ви геть здуріли прийшовши сюди?» Данк витягнув ножа. «Я б повинен був почастувати вас цим у живіт.»
«Можливо й так,» визнав принц Дейрон. «Але краще б ви почастували мене келихом вина. Гляньте на мої руки.» Він простягнув їх і стало видно як вони трусяться.
Данк сердито ступив до нього. «Мене не обходять ваші руки. Ви збрехали про мене.»
«Ну, я ж мав щось сказати свому батьку, коли він спитав, куди подівся мій маленький брат,» виправдався принц. Він сів не дивлячись на Данка та ножа в його руці. «По правді кажучи, я навіть не помітив, що Егг пропав. Його не було на дні мого келиха, а більше нікуди я й не дивився, так що…» Він зітхнув.
«Сір, мій батько має намір приєднатись до бійців зі сторони звинувачення,» втрутився Егг. «Я молив його не робити цього, але він невблаганний. Каже, що це єдиний спосіб врятувати честь Ейріона та Дейрона.»
«Ніби я просив, щоб мою честь хтось рятував,» кисло додав принц Дейрон. «В кого вона є, той хай собі її і тримає, якщо ви спитаєте мене. Але, як вийшло, так вийшло. Не знаю, наскільки це важливо, сір Данкен, але на мій рахунок можете не турбуватись. Єдина річ, яка подобається мені менше за коней, це мечі. Ці важкі і страшенно гострі речі. Я намагатимусь виглядати якнайкраще при першій атаці, але потім… я думаю, ви можете нанести мені хороший удар кудись збоку по шолому. Нехай задзвенить, але не дуже гучно, якщо ви розумієте про що я. Мої брати не поступаються мені в бойовому мистецтві, танцям, розумі і читанні книг, проте ніхто з них і близько не вміє так майстерно лежати непритомним в багнюці як я.»
Данк витріщився на нього намагаючись зрозуміти, чи принц кепкує з нього. «Чому ви прийшли?»
«Попередити вас про ваших противників,» відповів Дейрон. «Мій батько скомандував Королівській гвардії битись разом із ним.»
«Королівська гвардія?» шоковано перепитав Данк.
«Точніше трьом гвардіцям, які присутні тут. Дякувати богам, дядько Бейлор залишив решту чотирьох в Королівській Гавані.»
Егг назвав імена. «Сір Роланд Крейкхолл, сір Доннел з Сутінкового Долу та сір Віллем Вайлд.»
«Не те щоб у них був вибір,» додав Дейрон. «Вони присягнули захищати короля та членів королівської сім’i. А мої брати і я крові дракона.»
Данк порахував на пальцях. «Тобто шестеро. А хто буде сьомим?»
Принц Дейрон знизав плечима. «Ейріон когось знайде. А якщо потрібно, то купить. У нього золота більш ніж достатньо.»
«А хто в тебе?» спитав Егг.
«Кузен Реймана, сір Стеффон.»
Дейрон поморщився. «Лише один?»
«Сір Стеффон спробує залучити когось із своїх друзів.»
«Я можу знайти людей,» сказав Егг. «Лицарів. Справді можу.»
«Егг,» відповів Данк, «Я буду битись проти твоїх рідних братів.»
«Ти не скривдиш Дейрона,» сказав хлопець. «Він вже сказав тобі, що впаде. А стосовно Ейріона… Як я був малим, він інколи прокрадався в мою спальню, і приставляв ножа мені поміж ніг. У мене забагато братів, казав він, можливо, однієї ночі я зроблю тебе своєю сестрою, щоб я міг одружитись на тобі. Він втопив мого кота в криниці. Він завжди заперечував це, але я знаю, що це він.
Принц Дейрон втомлено кивнув. «Егг правий. Ейріон справжнє чудовисько. Він вважає себе драконом в людському тілі, розумієте? Ось чому він так розлютився на ту лялькову виставу. Шкода, що він не народився Фоссовейем, для нас всіх було б краще, якби він вважав себе яблуком, але маємо, що маємо. Нахилившись, він підняв плащ і струсив з нього краплі дощу. «Я повинен прокрастись в замок до того, поки мій батько зацікавиться, чому це я так довго гострю свій меч, але перед цим я хотів би дещо сказати сіру Данкену віч-на-віч. Пройдетесь зі мною?»
Данк недовірливо глянув на принца. «Як скажете, Ваша Високість.» Він заховав ножа назад в піхви. «Мені все одно потрібно буде забрати щит.»
«Егг та я займемось лицарями,» пообіцяв Рейман.
Принц Дейрон зав’язав свій плащ і натягнув капюшон. Данк послідував за ним під м’який дощ. Вони направились в сторону возів торгівців.
«Ви були в моєму сні,» сказав принц.
«Ви вже казали це в тому трактирі.»
«Справді? Справа ось в чому. Мої сни не такі, як ваші, сір Данкен. Мої сни справджуються. Вони лякають мене. Ви лякаєте мене. Ви були в моєму сні і там був мертвий дракон. Величезна звірюка, з крилами здатними накрити все поле. Він впав на вас, але ви були живі, а дракон мертвий.»
«Я вбив його?»
«Цього я не знаю, але ви були там, і дракон теж. Ми колись були господарями драконів, ми Таргеріени. Тепер драконів вже немає, а от ми залишились. Я не боюсь загинути сьогодні. Лише богам відомо чому, але я не боюсь. Але, зробіть мені послугу і прослідкуйте за тим, що ви будете вбивати саме мого брата Ейріона.
«Я теж не
