Межовий лицар - Джордж Мартін
Шум глядачів тепер видався лише як віддалений гуркіт хвиль. Грім перейшов на галоп. Данк щепив зуби від високої швидкості. Він подав ступні вниз, напруживши ноги з усієї сили, намагаючись стати одним цілим з конем під собою. Я Грім, а Грім — це я, ми одна істота, ми поєднанні, ми єдине ціле. Повітря всередині шолома вже було настільки гарячим, що він ледве міг дихати.
Якби це була турнірна сутичка, супротивник був би ліворуч від нього по іншу сторону бар’єра і йому довелось би перевісити списа над шиєю Грома. Удар під кутом робив більш ймовірним, що спис трісне при зіткненні. Але сьогодні вони грали в більш смертоносну гру. Без розділяючих бар’єрів дестріери мчали прямо один на одного. Велетень принца Бейлора був значно швидший за Грома, і Данк помітив краєм ока, як той промчався вперед. Данк вже більше відчував, аніж бачив інших. Вони не мають значення, тільки Ейріон має значення.
Він бачив, як дракон наближався. З під копит сірого коня принца Ейріон розлітались фонтани багнюки. Данк бачив як роздмухувались ніздрі жеребця. Чорний спис все ще стояв вертикально. Лицар, який тримає спис вертикально і опускає його лише в останній момент, завжди ризикує опустити його занадто низько, казав йому старий. Він націлив свій власний спис точно на принца. Спис — це продовження моєї руки, повторював собі Данк. Це мій палець, мій дерев’яний палець. Все що мені потрібно, це торкнутись його моїм довгим дерев’яним пальцем.
Він намагався не дивитись на металевий наконечник чорного списа Ейріона, який наближався з кожною миттю. Дракон, дивись, на дракона. Велична звірюка з червоними крилами і подихом з вогню була зображена на щиті принца. Не так, дивись в ту точку, в яку плануєш вдарити, згадав він раптом, але його спис вже почав з’їжджати з лінії прицілу. Данк спробував це виправити, проте було запізно. Він побачив, як кінчик його списа вдарився в щит Ейріона, потрапивши між двома головами, відшкрябнувши трохи фарбованого полум’я. Під час приглушеного тріску він відчув як Грім здригнувся під ним від сили зіткнення, а ще через якусь миттєвість щось вдарило в його бік із жахливою силою. Коні брутально зіткнулись один із одним, заскрипіла та застогнала броня. Грім похитнувся, а спис Данка випав у нього з рук. А потім вони минули свого супротивника. Данк відчайдушно вчепився в сідло, намагаючись не впасти. Грім хитнувся в сторону на слизькій землі і Данк відчув, як послизнулись задні ноги коня. Ковзаючи Грім вдарився задньою частиною об землю. «Вставай!» заревів Данк, пришпорюючи коня. «Вставай, Грім!» І якимось чином старий військовий кінь знову був на ногах.
Данк відчував різку біль під ребрами, а його ліву руку немов щось тягнуло вниз. Спис Ейріона пробив дуб, вовну та сталь. Три фути розтрощеного ясену та гострої сталі застрягли в його боці. Данк дотягнувся до списа правою рукою, міцно схопив і, стиснувши зуби, висмикнув його одним нелюдським зусиллям. Линула кров, просочуючись через кільця кольчуги та розходячись червоним по сюрко. Все навколо закрутилось і він майже впав. Невиразно, через біль він чув голоси, що вигукували його ім’я. Його красивий щит виглядав повністю непридатним до бою. Він відкинув його — в’яз, падаючу зірку, залишки поломаного списа і витягнув свій меч. Хоча біль була настільки сильною, що він був не впевнений, чи зможе нанести хоча б один удар.
Розвернувши Грома, він спробував зрозуміти, що відбувається на полі. Сір Хамфрі Хардінг прихилився до шиї свого коня, явно поранений. Інший сір Хамфрі нерухомо лежав в калюжі крові перемішаної з брудом, уламок зламаного списа виступав з його паху. Він побачив як поруч промчав принц Бейлор, зі все ще цілим списом. Через мить принц вибив із сідла когось із Королівських гвардійців. Ще одного білого лицаря теж вже вибили із сідла, як і Мейкара. Третій гвардієць відбивав удари сіра Робіна Ріслінга.
Ейріон, де Ейріон? Гудіння копит позаду нього, змусило його різко розвернути голову. Грім позадкував, марно брикаючись, в той час як сірий жеребець Ейріона на повному ходу вдарився об нього.
Цього разу можна було і не мріяти, щоб якось повернути рівновагу. Його півторачний меч вилетів з рук, а земля раптом піднялась, рухаючись йому на зустріч. Він гепнувся на землю, відчувши силу удару аж до самих кісток. Біль пройняла його наскрізь, настільки гостра, що на очах виступили сльози. Якусь мить він не міг навіть поворухнутись. Смак крові заповнив його рот. Данк дурна голова, думав, що може бути лицарем. Він знав — він або встане, або помре. Стогнучи, Данк піднявся на коліна. Не можу дихати, не можу бачити. Зорові отвори шолома забиті землею. Нічого не бачачи, Данк таки піднявся, хитаючись, на ноги. Рукою він спробував прочистити собі вид. Ось, ще трохи…
Через свої пальці він встиг лише побачити дракона, що летів на нього та моргенштерн з шипами, який розкручувався на ланцюгу. А потім здалось, що його голова розлітається на частини.
Відкривши очі знову, він побачив, що лежить горілиць на землі. Землі на його шоломі вже не було, зате одне око встигло заплисти кров’ю. Вверху було лише одне сіре небо. Обличчя пульсувало від болі, і все що він міг відчувати, це холодний метал, притиснутий до його щік та висків. Він зламав мені голову, і я помираю. А що значно гірше, інші теж помруть із ним — Рейман, принц Бейлор та решта. Я підвів їх. Який з мене боєць. Я навіть не межовий лицар. Я ніщо. Він згадав як принц Дейрон хвалився своїм неперевершеним вмінням лежати непритомним в багнюці. То він ще Данка ніколи не бачив. Ганьба була гіршою за біль.
Дракон замаячив над ним.
З трьома головами — червоною, жовтою і помаранчевою та з яскравими як полум’я крилами. Він сміявся. «Ти ще не вмер, межовий лицар?» поцікавився він. «Моли про пощаду та визнай свою вину, і, можливо, тобі лише відрубають ногу та руку. А, і зуби виб’ють звичайно, але що таке кілька зубів? Такий як ти може роками жити на гороховій каші.» Дракон ще раз засміявся. «Ні? Ну тоді скуштуй цього.» Куля з шипами закрутилась і полетіла в його голову, немов падаюча зірка.
Данк вивернувся.
Звідки знайшлись для цього сили, він не знав, але вони знайшлись. Він підкотився Ейріону під ноги,
