Чорнильна кров - Корнелія Функе

Мортола войовниче висунула маленьке кругле підборіддя.

— Ти добре знаєш. Я кажу про Чарівновустого, його відьомську дочку і про служницю, яку він називає дружиною. Може, хай Баста спалить кілька твоїх книжок, чи покличеш самохіть?

«Баста? Баста боїться вогню! — хотіла заперечити Елінор, та змовчала. — Піднести сірника до книжки не дуже важко. Навіть Баста, який боїться вогню, зможе втнути таку дурню, та й Ґевал не виглядає на досить розумного, щоб чогось боятися. Треба їх затримати! — подумала Елінор. — Зрештою вони нічого не знають ні про майстерню в садку, ні про Даріуса».

— Елінор? — долетів Даріусів голос. Перш ніж вона промовила слово, в неї на роті знову опинилась Бастина рука. Вона чула, що Даріус, як завжди поспішливо, спускається по коридору.

— Елінор? — гукнув він ще раз. Тоді кроки затихли, раптово, як і його голос.

— Сюрприз! — замуркотів Баста. — Зрадів, Шепелявий? Давні друзі завітали в гості. — Ліва рука Басти була забинтована. Елінор це помітила лише коли він забрав пальці з її рота, і згадала про Щось, що шипіло. Якщо вірити Фариду, то воно прийшло з історії замість Вогнерукого.

«Шкода, що воно не зжерло цього ножолюба!» — подумала вона.

— Баста! — прошепотів Даріус.

— Так, Баста! Я прийшов би раніше, повір мені, але мене посадили за ґрати. Коли не стало Каприкорна, вони посміливішали, а раніше від страху рота не відкрили б. Та грець із ним. Зрештою вони мені зробили послугу, бо знаєш, кого до мене підсадили? Його справжнього імені я не дізнався, то називаймо його так, як він сам себе охрестив: Орфей! — Баста добряче вдарив Орфея по плечу, той аж подався вперед. — Друзяка Орфей! — Баста поклав руку на його плече. — Диявол щось добре собі замислив, коли зробив його моїм сусідом, а може, наша історія так за нами скучила, що сама його послала? Хай там як, ми гарно розважалися, правда?

Орфей не дивився на нього. Він ніяково поправляв куртку й роздивлявся книжкові полички.

— Чорт забирай, тільки-но подивіться на нього! — Баста штрикнув його ліктем. — Пояснюю йому, пояснюю, що в'язниць соромитись не треба, і вже точно не треба, якщо вони порівняно з нашими набагато зручніші. Розкажи їм, як я дізнався про твої безцінні таланти. Розкажи, як упіймав тебе вночі, коли ти вичитував того дурнуватого пса! Собаку він собі вичитав! Чорт забирай, я б придумав щось краще.

Баста хитро посміхнувся, а Орфей нервово поправив краватку.

— Цербер ще в машині, — сказав він Мортолі. — Йому не подобається там. Треба його забрати сюди!

Ґевал обернувся до дверей, він, напевно, любив тварин, але Мортола знервовано покликала його назад.

— Собака залишається в машині. Я цю тварюку терпіти не можу! — Скривившись, Мортола оглядала вестибюль Елінор. — Думала, твій будинок більший, — сказала вона з награним розчаруванням. — Я думала, ти багата.

— Вона багата! — Баста так різко обхопив Орфея за шию, що в того з’їхали окуляри. — Але всі гроші витрачає на книжки. Що ж вона нам заплатить за книжку, яку ми забрали у Вогнерукого? Як думаєш? — Він ущипнув Орфея за круглу щоку. — Так, ось цей наш товариш був гарною товстенькою наживкою для Вогнежера. Він виглядає як ропуха, але навіть Чарівновустого літери не слухаються краще, ніж його, про Даріуса можна навіть не згадувати. Запитайте Вогнерукого! Орфей відправив його додому, наче на світі не існує нічого легшого! Не те, щоб Вогнежер…

— Стули рота, Басто! — грубо перервала його Мортола. — Ти останнім часом багато говориш. Отож! — Вона нетерпляче стукнула палицею по мармурових плитах, якими Елінор так пишалася. — Де вони? Де решта? Я більше не перепитуватиму!

«Нумо, пані Лоредан! — подумала Елінор. — Збрешіть! — Але вона навіть рота не встигла відкрити, як почула скрегіт ключа в замку. — Ні! Ні, Мортимере! — просила вона подумки. — Лишайся за дверима! Йди з Резою назад у майстерню! Зачиніться там, але прошу, прошу, не заходьте!»

Марно. Мортимер відчинив двері, він обнімав Резу, і коли побачив Орфея, відразу завмер. Перш ніж він зрозумів, що сталося, Мортола махнула рукою, і Ґевал замкнув за ними двері.

— Привіт, Чарівновустий! — сказав Баста загрозливо м'яко і замахав ножем перед Мортимеровим обличчям. — А це наша прекрасна німа Реза? Ну, дуже добре. Одразу двоє одним махом. Немає лише маленької відьми.

Елінор побачила, як Мортимер на мить закрив очі, наче сподівався, що Баста і Мортола зникнуть, коли він їх розплющить. Але, звісно, не це його турбувало.

— Поклич її! — наказала Мортола і глянула на Мо пронизливим, сповненим ненависті поглядом.

Елінор аж перелякалась.

— Кого? — запитав Мортимер і не зводив погляду з Басти.

— Не вдавай, ніби ти дурніший, ніж насправді! — закричала Мортола. — Чи, може, хочеш, щоб Баста вирізав на обличчі твоєї дружини той самий візерунок, яким він прикрасив вогнедува?

Баста лагідно провів великим пальцем по блискучому лезу ножа.

— Якщо ти під відьмою маєш на увазі мою доньку, — хрипко відповів Мортимер, — то її тут немає.

— Ах, так? — Мортола пошкандибала до нього. — Обережно, Мортимере. Від безкінечної їзди в мене болять ноги, і я втрачаю терпець.

— Її тут немає! — повторив Мортимер. — Меґі зникла з хлопцем, у якого ви забрали книжку. Він попросив відвести його до Вогнерукого.

Мортола недовірливо примружила очі.

— Брехня! — вигукнула вона. — Як їй вдалося без книжки?

Та Елінор побачила сумнів на її обличчі.

Мортимер знизав плечима.

— Хлопець мав аркуш, який, за його словами, переніс Вогнерукого в інший світ.

— Але це неможливо! — Орфей ошелешено витріщився на нього. — Ви стверджуєте, що ваша донька зачитала себе в історію моїми словами?

— Ага, то ви цей Орфей? — непривітно глянув Мортимер. — Отже, я завдячую вам, що в мене більше немає доньки.

Орфей поправив окуляри і теж подивився на нього вороже. Тоді різко повернувся до Мортоли.

— Це той Чарівновустий? — запитав він. — Він бреше! Я впевнений! Він бреше! Ніхто не може зачитати себе в історію. Ні він, ні його донька, ні будь-хто інший. Я пробував сотні разів. Це неможливо!

— Так, — сказав Мортимер втомлено. — Я чотири дні тому теж так думав.

Мортола вдивлялася в Мортимерове обличчя. А тоді кивнула Басті.

— Зачини їх усіх у підвалі! — наказала вона. — І знайдіть дівчину. Обшукайте весь будинок.

Феноліо

— Я вправляюся в згадуванні, Найне, — промовив я. — В писанні, читанні і згадуванні.

— Ти і мусив би вправлятися! — відповів Найн різко. — Ти знаєш, що відбувається щоразу, як ти записуєш якусь річ? Щоразу, коли ти даєш чомусь ім'я? Ти