Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

– Збережемо про всяк випадок, – сказав він, передаючи той шматок Ніласу.

З рани відразу побіг цівка крові – гарний знак.

Кадмас провів по шиї пораненого, від підборіддя вниз, натискаючи пальцями. Кров потекла сильніше, стала густою та чорною.

Тіло Оевінга затремтіло, вигнулось дугою, потім обм'якло, а з рота вирвався хрипкий крик. Сині губи почали бліднути, потім порозовіли, гарячковий рум'янець запалав на щоках.

Але Кадмас продовжував гнати з рани кров, поки вона знову не зробилася спочатку темно-вишневою, а потім яскраво червоною.

Кадмас затиснув отвір від стріли долонею і прибрав, – кров відразу висохла, і рана закрилась.

Оевінг уривчасто, хрипко задихав, але очі його все ще були заплющені.

Кадмас доторкнувся до його скроні і завмер, ніби до чогось прислухаючись.

– Збитки все ж таки набагато більше, ніж я уявляв, –  нарешті сказав він трохи роздратовано, – мабуть, тому, що в цього хлопця нема того, на що  здатні ми. До того ж він  майже без магічного захисту…

– То спробуємо подвоїти заклинання? – запропонував Нілос.

– Так! Він потрібний мені у свідомості. Можливо, він щось бачив, знає, що трапилося з його сестрою… Об'єднаємо вогонь та воду.

– Добре, що хлопець живий, – сказав, підходячи, охоронець. – Але потім треба зайнятися тими, хто мертвий… Шкода, гарні, – сумно додав він.

– Ми поховаємо їх, як годиться, –  запевнив Кадмас, – а поки що  допоможи нам привести хлопця до тями! 

Вард кивнув, достав з піхвів ніж и почав малювати у повітрі навколо раненого прадавні символи життя та смерті.