Палац Посейдона - Томас Тімайєр

П’єр зупинив екіпаж біля східного підніжжя вежі. Неподалік розташовувалася Французька вища військова школа, в якій колись навчався Наполеон Бонапарт.

— Друзі мої, ми прибули, — сказав Гумбольдт, відчиняючи дверцята екіпажу. Обмінявшись кількома словами з кучером, він вирушив до північної опори могутньої конструкції. Шарлотта скинула на плече сумку зі сплячою, як так і треба, Вілмою й поспішила слідом за дядьком.

— Нам доведеться піднятися на самий верх, — вів далі учений. — Ліфт доправить нас лише на другий рівень. Там ми зробимо пересадку. Наша мета — майданчик на висоті трьохсот метрів. Сподіваюся, ніхто з вас не страждає на страх висоти?

Шарлотта задерла голову і здригнулася. Триста метрів! Цікаво, скільки часу знадобиться, щоб проробити весь цей шлях у вільному падінні? Вона відмахнулася від цієї думки й учепилася за лікоть Оскара, який поспішав слідом за Гумбольдтом.

У ліфті було досить тісно й задушливо, тож вони стояли, як вівці в загороді, серед багатьох інших стриножених і спітнілих від хвилювання людей, поки скрипливі сталеві троси тягли масивну металеву конструкцію вгору. Підйом тривав кілька хвилин. Аж ось, нарешті, вони й на другому рівні. Шарлотта з полегшенням зітхнула, коли дверцята кабіни відчинилися, їй ніколи не подобалися тісні закриті приміщення. Гумбольдт, не гаючи часу, рушив до наступного ліфту, розташованого в центрі платформи, і звернувся до служника. Той уважно оглянув чотирьох відвідувачів і навіщось попросив пред’явити паспорти.

— У чому справа? — запитав Оскар. — Якісь проблеми?

— Віднедавна верхні яруси вежі закрито для відвідувачів, — пояснив Гумбольдт. — Туди можна потрапити або за спеціальною перепусткою, або за особистим запрошенням мсьє Жерома.

Шарлотта здивовано насупилася.

— Мсьє Жером? А це хто такий?

Гумбольдт непомітно підморгнув дівчині.

Врешті-решт, служник пропустив мандрівників. Щойно вони повантажилися в ліфт, він пішов слідом за ними й зачинив ізсередини ґратчасті двері. Відвідувачі, які бажали потрапити на верхній майданчик, але отримали відмову, провели їх обуреними вигуками, проте кабіна вже стрімко злітала вгору. Відстань між чотирма несучими опорами вежі неухильно зменшувалася — це було видно навіть крізь напівпрозорі стіни ліфта. Будинки біля підніжжя зменшилися до іграшкових розмірів. Сена перетворилася на сріблясту стрічку, що звивалася поміж міських кварталів, які нагадували шахівницю. Шарлотта щосили стиснула руку Оскара своєю вологою долонею.

Нарешті рух кабіни почав зупинятися. Заверещали шестірні, зарипіли троси, й пасажири відчули легкий поштовх.

— Кінцева зупинка! — оголосив служник.

Учений поклав ліфтеру в руку купюру «від мсьє Жерома» й залишив кабіну.

— Ось тепер починається найцікавіше! Та про всяк випадок хочу вас попередити: Тесла — дуже чутлива й недовірлива людина. В минулому йому неодноразово доводилося стикатися з жорстокою несправедливістю, і це справило враження на його вдачу. Ні в якому разі не згадуйте в його присутності імені Томаса Едісона. Запам’ятали? Тоді — вперед.

На платформі вітер одразу ж ударив Шарлотті в обличчя і скуйовдив волосся дівчини. Повітря тут було прохолодне й колюче. Мандрівникам не знадобилося багато часу, щоб виявити славнозвісного вченого. Просто над ними на сталевій балці, розташованій приблизно за п’ять метрів над майданчиком, в оточенні безлічі товстих кабелів і дротів балансував стрункий пан середнього віку. Кабелі тяглися до самого шпилю вежі, а на майданчику ховалися у великий контейнер, що стояв на металевій гофрованій підлозі.

Забачивши гостей, Нікола Тесла перервав роботу і спустився вниз, витираючи руки промащеним ганчір’ям. Знаменитий учений і винахідник виявився досить високим на зріст. Він носив густі вуса, а його блискуче темне волосся було зачесане назад. Визначити його вік було нелегко, та Шарлотта припустила, що досліднику трохи за сорок. Незважаючи на постійне перебування на сонці, його шкіра була блідою, занадто тонкою, й це надавало йому хворобливого вигляду. Кинувши на відвідувачів пильний погляд, він кивнув їм і промовив:

— Ви хотіли б побесідувати зі мною, пане фон Гумбольдт?

Винахідник розмовляв німецькою, але з відчутним сербським акцентом.

— Дякую, що погодилися нас прийняти, — відповів Гумбольдт. — Ми заберемо зовсім небагато вашого дорогоцінного часу, обіцяю.

Тесла усміхнувся.

— Ну що ви, друже мій! Граф Фердинанд фон Цеппелін відгукувався про вас якнайкращим чином. Я дуже хотів би глянути на ваш повітряний корабель, та, на жаль, обставини не дозволяють. Метеорологи обіцяють завтра сильну грозу, а в мене ще далеко не все готове для здійснення експерименту.

— Із задоволенням запрошую вас здійснити з нами пробний політ, — із усмішкою промовив Гумбольдт, — під час нашої наступної зустрічі. Нині й ми маємо обмаль часу. Нам конче потрібна певна інформація, і я впевнений, що ви зможете нам допомогти.

— Принаймні, спробую, — сказав Тесла. — Ну-с, доповідайте, що вас так цікавить?

Гумбольдт полегшено зітхнув і запитав:

— Вам про щось говорить ім’я Александр Ліванос?

Оскар миттєво помітив, як змінилася поведінка вченого. Хвилину тому Тесла був привітним, жартівливим і запопадливим, проте вже наступної миті зробився серйозним і навіть підозрілим. Найперше він швиденько озирнувся, ніби перевіряючи, а чи не підслуховує хтось їхню бесіду.

— Ліванос? — перепитав Тесла, хоча чудово почув запитання Гумбольдта.

Той ствердно кивнув.

— Що саме вас цікавить?

— Я чув, що деякий час він був вашим учнем і співробітником. Якої саме галузі знань стосувалися його дослідження?

Тесла покривився.

— Я не маю права розголошувати зміст наших із ним спільних розробок. Я був би вам дуже вдячний, якби ви надалі не торкалися цієї теми. Скажу лише, що Ліванос у своїх власних дослідженнях просунувся в такому напрямку, що це призвело до фатальних наслідків. Ця омана коштувала життя і йому самому, і