Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Нарешті, ближче до полудня, Шукач побачив їх. Зедд, Чейз і Келен їхали верхи по затишній лісовій стежці паралельно головній дорозі. «Скарлет, спускайся! «— радісно вигукнув Річард. Дракониха, не зволікаючи ні секунди, різко розвернулася і червоною блискавкою кинулася до землі. Помітивши її наближення, вершники натягли повіддя, зупинили коней і спішилися.
Знизивши швидкість, Скарлет величаво розкинула величезні малинові крила і опустилася поруч з стежкою, на порослу травою вершину невисокого пагорба. Річард зісковзнув з її спини і, як тільки ноги його торкнулися землі, кинувся назустріч друзям. Всі троє насторожено завмерли, тримаючи за вуздечку коней. Чейз зняв з пояса важку булаву. При вигляді Келен Річарда охопило радість. Всі спогади, пов'язані з нею, раптово прокинулися до життя і захлиснули його потужним потоком неймовірно яскравих видінь. Річард мчав вниз по крутому схилу, ледь ухитряючись не спіткнутися об коріння.
Коли він підняв очі, то побачив, що прямо на нього з виттям і свистом мчить чарівний вогонь. Ричард застиг у подиві. Що сталося з Зеддом? Що він таке творить? Величезна куля рідкого полум'я, куди більше тих, що перш доводилося бачити Річарду, стрімко насувалася на нього, осяваючи все навколо нестерпно яскравим жовто-фіолетовим світлом. Річард як заворожений дивився на вогненну кулю, а куля, тремтячи і пульсуючи, збільшувався прямо на очах.
Перш ніж Річард встиг усвідомити, що зараз відбудеться, його рука опустилася на меч. Він відчув, як слово «ІСТИНА» вдрукувалося йому в шкіру. Шукач ривком вихопив меч з піхов і почув звичний металевий дзвін клинка. Сила і міць магічної зброї вливалася прямо в жили. Вогонь підлетів вже майже впритул. Як і тоді, у Шоти, Річард підняв Меч Істини, однією рукою міцно стискаючи руків'я, іншою — вістря, і виставив перед собою як щит. Думка про те, що Зедд зрадив їх, викликала у Шукача лють. Неправда! Це не Зедд!
Потужний удар змусив його відступити на крок назад. Все навколо померкло від жару і полум'я. Гнів чарівного вогню вибухнув, бризнув на всі боки і зник.
— Зедд! Що ти робиш? Ти що, здурів? Це ж я, Річард! — Не тямлячи себе від злості він рушив вперед. Магія меча ще більше посилювала лють Шукача. Гнів переповнював його, вирував у крові, стукав у голові.
Старий Чарівник, одягнений в звичний довгий балахон, здавався зовсім маленьким і крихким. Озброєний до зубів страж кордону виглядав, як водиться, загрозливо. Зедд схопив Келен за лікоть, потягнув назад і затулив собою. Чейз, похмурий як ніч рішуче ступив вперед.
— Чейз, — хрипко застеріг Зедд, — не будь дурнем. Стій, де стоїш.
Річард розгублено переводив погляд з одного суворого лиця на інше.
— Що з вами з усіма коїться? Що ви тут робите? Я ж казав, щоб ви не ходили за мною! Даркен Рал послав за вами своїх головорізів. Негайно повертайтеся назад!
Порив вітру розкидав сиве волосся Чарівника. Старий, не зводячи з Річарда очей, запитав у Келен:
— Ти розумієш, що він говорить?
Та розгублено похитала головою, відкинувши назад довгі пасма волосся.
— Ні. Напевно, це старий д'харіанський, а я не говорю на цій мові.
— Старий д'харіанський? Ти про що? Що…
І тут Річард все зрозумів. Мороз пробіг у нього по шкірі. Це діє закляття, яке наклав на нього Дарці Рал. Друзі не впізнають його. Вони бачать перед собою самого найлютішого свого ворога — Даркена Рала.
В голові у Річарда майнула страшна думка, від якої по спині до потилиці пробігли мурашки. Якщо Зедд направив на нього чарівний вогонь, значить, можна не сумніватися, що старий Чарівник бачить в ньому Рала. Але тоді Зедд ніяк не може бути зрадником. Невже його зрадила Келен? Може бути, зараз вона бачить перед собою саме його, Річарда?
У Шукача перехопило подих. Він мовчки попрямував до сповідниці, невідривно дивлячись у її зелені очі. Келен гордо випрямила спину, підвела голову і вперлася кулаками в боки. Річард знав, що це означає серйозне попередження. Він ні на мить не забував, що Келен достатньо одного руху руки, щоб направити на нього даровану їй магію Сповідниці. Шукач згадав слова Шоти, які попереджали, що Зедда він здолати зможе, але виявиться безсилим перед магією Келен.
Зедд спробував перегородити йому шлях. Річард, не дивлячись, відсторонив старого з дороги. Тоді Зедд зайшов зі спини і притиснув сухі кістляві пальці до шийних хребців Шукача. Це дуже нагадувало дотик ейджа. Обпалюючий біль хвилею пробіг по нервах, поширюючись по всьому тілу. У колишні часи, коли Річард ще не пройшов школу Морд-Сіт, одного такого дотику було б достатньо, щоб паралізувати його. Але Денна не дарма витратила стільки часу, привчаючи свого вихованця стійко переносити ще більші муки. Правда, хоча Денну навчали мистецтву тортур довгі роки, Зедд виявився цілком гідним конкурентом Морд-Сіт. Ну що ж, і не таке доводилося терпіти. Закликавши на допомогу всю волю, Річард змусив себе відмовитися від болю і витіснив її з свідомості. І тут же гнів, виходячий з чарівного меча, зайняв її місце, вливаючи нові сили в Шукача. Річард застережливо подивився на Чарівника. Той не відступив. Тоді він одним рухом руки відштовхнув старого. Шукач не розрахував силу, і Зедд, похитнувшись, впав на землю. Келен стояла нерухомо, як статуя. В очах її читалось крижане презирство.
— На кого ти так дивишся? — Прошепотів Шукач. — На Даркена Рала чи на Річарда?
Келен здригнулася. Здавалося, вона не в змозі поворухнутися. Річард опустив погляд і побачив, що тримає меч біля її горла, в улоговинці в основі шиї. Він сам не усвідомлював, що робить. Все виглядало так, наче його руку направила магія. Але Річард знав, що насправді він сам, з власної волі підняв меч на Келен. Ось чому, її б'є дрож. Під вістрям клинка в неї на шкірі проступила і почала повільно рости крапелька крові. Якщо Келен зрадниця, йому доведеться вбити її. Клинок побілів в його руках.
