Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Вдалині, за валунами, виднілися стрімкі кручі, які круто йшли в піднебесся. Масивні, поорані тріщинами і ущелинами, що щетинилися гострими списами і уступами. Уздовж гряди скель ліниво дрейфувало кілька хмаринок. Скарлет накренилася і, не сповільнюючи ходу, ринула прямо на скелю. Здавалося, ще мить, і вона неминуче вріжеться в кам'яне громаддя. Річард в жаху дивився на суцільну сіру стіну, яка з величезною швидкістю насувалася на нього. В останню секунду Скарлет, пару раз енергійно змахнувши крилами, злетіла над скелею, опустила Шукача на виступ і приземлилася сама.
Тепер Річард зміг розгледіти вузький, майже непомітний пролом в скелі. Скарлет, крекчучи, протиснулася в щілину. Усередині було холодно. В самій глибині ущелини темніли неясні обриси якоїсь споруди, складеної з каменів. Коли дракониху дбайливо опустила туди яйце, Річард зрозумів, що це гніздо. Схилившись над своїм скарбом, Скарлет подихала на нього вогнем. Спершись на камінь, Річард дивився, як вона, гуркочучи, гладить яйце пазуристою лапою, ніжно перевертає його, стривожено оглядає шкаралупу. Дракониха вертіла головою, тихенько обдуваючи яйце вогнем, і прислухаючись.
— Все в порядку? — Напівголосно запитав Річард. Вона повернула голову до Шукача. Жовті очі затуманились.
— Так. Все добре.
— Я радий, Скарлет. Дійсно радий. — І кивнув на підтвердження своїх слів.
Коли дракониха нарешті заспокоїлася і згорнулася калачиком поруч із яйцем, Річард встав з каменю, маючи намір підійти до неї. Скарлет застережливо підняла голову. Він зупинився.
— Я тільки хотів взяти свій мішок. Він висить у тебе на спині, на гребені.
— Вибач. Можеш забрати його.
Річард зняв з драконячого гребеня дорожній мішок і підійшов до виходу, щоб влаштуватися ближче до світла. Він перехилився через уступ й подивився вниз: до землі було не менше тисячі футів. «Непогано, — подумав Річард. — Залишається сподіватися, що Скарлет виявиться драконом слова». Він влаштувався зручніше, розв'язав мішок і став шукати запасну пару штанів.
Риючись в мішку, він, на свій подив, виявив баночку з кімнати Денни. Усередині залишилося трохи цілющої мазі з ом-трави. Тієї самої мазі, яку він приготував для Денни, щоб хоч якось полегшити її страждання. Мабуть, вона зібрала залишки в баночку і поклала йому в мішок. Погляд Річарда впав на ейдж — прощальний подарунок Денни, й перед ним знову постав її образ. Шукач сумно посміхнувся. Як він може з ніжністю думати про ту, яка так мучила його? Він простив її, як простив і омив себе від ненависті білою магією меча.
Ричард змазав ногу цілющою маззю. Дія ом-трави виявилося воістину чудесною. Він навіть застогнав від насолоди. Мазь холодила гарячі рани, відносячи біль геть. «Спасибі тобі, Денна. Спасибі, що поклопоталася про мене і дала в дорогу цілющу мазь», — ледь чутно прошепотів Річард. Він стягнув з себе пошматовані рештки штанів.
— А без штанів ти виглядаєш досить забавно, — захихотіла дракониха.
Він обернувся і зустрівся поглядом з цікавими жовтими очима Скарлет.
— Не надто втішно чути таке з уст дами. Навіть якщо та дама — дракон. — Повернувшись до Скарлет спиною, він натягнув чисті штани.
— Ти поранений? — Стривожено запитала дракониху. — Це гари тебе так обробили?
Річард негативно похитав головою.
— Ні. Це в печері. — Голос його затремтів від одного тільки спогаду про підземний кошмар. Річард сів, прихилившись до стіни, і почав взувати свої черевики. — Мені довелося продиратися крізь вузький лаз в скелі. Це був єдиний шлях, у мене просто не залишалось вибору. Там-то я і застряг. — Він подивився в широко розкриті очі дракониху. — С тих пір, як я пішов з дому, від звичного життя, і поставив собі за мету зупинити Даркена Рала, мені довелося пережити багато чого. Таке, що й згадувати не хочеться. Але коли я застряг у цій дірі, в повній темряві… намертво затиснутий скелею… я не міг навіть зітхнути… Словом, це було жахливіше всіх колишніх страхів, разом узятих. Поки я там стирчав, не маючи ні найменшої можливості поворухнутися, до мене підповзла ззаду якась тварина і вчепилася в ногу. Кігті у неї довгі, криві і дуже гострі. Ці борозни з'явилися, коли я намагався вибратися.
Скарлет довгий час, поклавши лапу поверх яйця, в задумі дивилася на Шукача.
— Спасибі тобі, Річард Сайфер, що стримав слово, що врятував мого дракончика. Хоч ти і не дракон, але ти все одно дуже сміливий і відважний. Ніколи б не повірила, що заради дракона людина може піти на такий ризик.
— Я зробив це не тільки заради тебе і твого дракончика. Я пішов на це тому, що, тільки повернувши тобі яйце, міг розраховувати на твою допомогу. Я повинен розшукати своїх друзів і врятувати їх від Даркена Рала.
Скарлет похитала головою.
— І чесний до того ж. Мені здається, що ти вчинив би так в будь-якому випадку. Мені шкода, що ти поранений, що, допомагаючи мені, пройшов через такі жорстокі випробовування. Люди бояться драконів. Вони часто намагаються заподіяти нам зло. Якщо раптом якійсь людині вдається вбити дракона, а буває і таке, він відчуває себе героєм. Може бути, ти перший з людей, хто допоміг дракону. Неважливо, з якої причини. Сумніваюся, що тільки заради власної вигоди.
— Гаразд, — зніяковів Річард. — А здорово вийшло, коли ти раптом налетіла на гарів. Ці тварюки мало не роздерли мене. До речі, Скарлет, мені здавалося, що я велів тобі чекати біля входу в печеру. Що змусило тебе полетіти за мною?
— Ніяково зізнатися, але мені прийшло в голову, що ти вирішив втекти. Коли я підкралася ближче, щоб перевірити це, я почула неймовірний рев. Я дотримаю слово, допоможу тобі розшукати друзів. Адже я обіцяла.
Річард, задоволений, усміхнувся.
— Спасибі,
