Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

але я все ж чарівник, чарівник першого рангу. Я скористався твоєю владою сповідниці, як дороговказною ниткою, щоб знайти дорогу назад. Вона спалахнула в темряві, як сигнальний вогонь, і освітила мені шлях. Я слідував за нею, не дозволяючи їй торкнутися мене.

— А що ти робив у підземному світі? — Запитав Чейз, випередивши Келен.

Зедд підняв очі на стража кордону і нічого не відповів.

Келен охопила тривога.

— Зедд, відповідай, будь ласка. Такого ніколи ще не бувало. Як тебе занесло в підземний світ?

— Коли я розшукую нічний камінь, частина мене відправляється до нього. Саме так я його і знаходжу, тому й можу сказати, де він.

В голові у Келен майнула страшна здогадка, але вона не дозволила собі думати про це.

— Зедд, але нічний камінь в Д'харі! — Келен вчепилася в полу його балахона. — Зедд…

Чарівник намагався не дивитися їй в очі.

— Нічний камінь більше не в Д'харі. Він у підземному світі. — Зедд метнув на сповідницю сердитий погляд. — Але це ще не означає, що Річард більше не в Д'харі! Це взагалі нічого не значить! Я не знаю, що з Річардом. Знаю тільки, де зараз нічний камінь.

Чейз відвернувся і, ні на кого не дивлячись, зайнявся приготуванням ночівлі, похмуро бурмочучи, що не завадило б закінчити зі справами до настання темряви. Келен, заціпенівши від жаху, все ще не випускала з рук балахона Зедда.

— Зедд… ласка… Може, ти помилився?

Чарівник повільно похитав головою.

— Нічний камінь у підземному світі. Але, мила моя, це зовсім не означає, що Річард теж там. Не дозволяй страхам здолати тебе.

Келен кивнула. По щоках її струмували сльози.

— Зедд, я впевнена, що з ним нічого страшного не сталося. Інакше не може бути. Якщо Даркен Рал не вбив його відразу і стільки часу протримав у себе… Навіщо б він став робити це зараз?

— Ми навіть не впевнені, що він у Рала.

Келен прекрасно розуміла, що Чарівник не хоче вимовляти це вголос, побоюючись магії слова. Якби Річард не потрапив в полон до Даркена Ралу, він би ніколи не опинився в Народному Палаці.

— Зедд, раніше, коли ти знаходив нічний камінь, ти завжди говорив, що відчуваєш присутність Річарда. Відчуваєш, що він ще живий, — ледь чутно прошепотіла Келен, з великим зусиллям видавлюючи з себе кожне слово. — Ти відчув його в підземному світі? — Закінчила вона і завмерла, очікуючи відповіді і боячись того, що може почути.

Чарівник довго дивився їй в очі.

— Ні, не відчув. Але не знаю, чи міг би я його відчути, якщо би він був у підземному світі. Якщо би він був мертвий. — Коли Келен заплакала, старий притягнув її до себе. Келен, схлипуючи, уткнулась йому в плече. — Але я думаю, що там тільки нічний камінь. Мені здається, Даркен Рал просто намагався заманити мене в пастку. Мабуть, він забрав нічний камінь у Річарда і послав у підземний світ у розрахунку на те, що я потраплю в влаштовану ним пастку.

— Ми все одно підемо за ним, — ридаючи, повторювала Келен. — Я ні за що не поверну назад.

— Звичайно, мила, звичайно, підемо.

Хтось ласкаво лизнув їй руку. Келен погладила вовка по загривку і вдячно посміхнулася.

— Ми знайдемо його, пані Келен. Не турбуйтеся, ми його відшукаємо.

— Брофі правий, — не повертаючи голови, кинув Чейз. — Я навіть смакую, який він влаштує нам прочухан за те, що ми не послухалися наказу та вирушили йому на виручку.

— Шкатулка в безпеці, — сказав Чарівник, — це найголовніше. Через п'ять днів, починаючи із завтрашнього, настане перший день зими, і Даркен Рал загине. Після цього ми знову побачимо Річарда, а можливо, навіть і раніше.

— Якщо хочете, я можу привести вас туди і раніше, — пробурчав Чейз.

45

Скарлет, накренившись, різко змінила напрям польоту. Річард мертвою хваткою вчепився у величний червоний гребінь драконихи. Всупереч очікуванням, на повороті його не знесло вбік, а тільки сильніше придавило до лускатої драконячої спини. Цей політ викликав в ньому п'янке почуття захоплення, змішаного з жахом. Часом Річарду здавалося, ніби він застиг на краю неймовірно високої скелі, яка зірвалася з місця і мчить невідомо куди.

У перший момент, коли Скарлет злетіла в повітря, у Річарда дух перехопило від захоплення. Тепер він згадував про це з легкою усмішкою бувалого наїзника. Але тоді він із завмиранням серця стежив, як легко і впевнено розсікає дракониха повітря величезними крилами, з кожним помахом піднімаючись все вище і вище, прямуючи прямо до хмар. Він відчував, як перекочуються під ним потужні м'язи Скарлет, і, сидячи на її спині, відчував себе впевнено і надійно. Коли ж Скарлет раптово склала крила і каменем спікірувала вниз, а зустрічний вітер вдарив Річарду в обличчя, у нього раптово збилося дихання, і на очах виступили сльози. Дракониха настільки стрімко мчала до землі, що Річард відчув різкий приступ нудоти. І тоді він зрозумів, наскільки зухвалою була сама думка осідлати дракона.

— Ти їх бачиш? — Прокричав він крізь завивання вітру.

У відповідь дракониху невдоволено загриміла. В наступаючих сутінках гари здавалися чорними крапками, які метушливо снують серед валунів. Від палаючого джерела піднімалася хвиля смердючих випарів. Навіть на такій висоті Річард чітко розрізняв запах. Скарлет злетіла ще вгору, змусивши його міцніше стиснути ноги, і круто повернула праворуч.

— Їх там дуже багато, — крикнула дракониха, повернувши голову. Величезне жовте око очікувально втупилося на Шукача.

— Давай туди, за пагорби! — Річард махнув рукою в потрібному напрямку. — Головне, щоб нас не засікли гари.

Скарлет енергійно запрацювала крилами, набираючи висоту. Коли гари залишилися далеко внизу, вона легко засковзала в повітрі, віддаляючись від Палаючого джерела. Перелетівши гряду горбів, дракониха кинулася вниз, до невеликого майданчика серед скель, на який вказав їй Річард. Один безшумний помах крил, і вона м'яко