Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Пронизливі жовті очі наблизилися до його обличчя, вуха нахилилися вперед.
— А звідки ти знаєш, що, отримавши яйце, я стримаю слово і допоможу тобі?
— Тобі відомо, що значить боятися за життя тих, хто дорогий тобі, і у тебе є честь, — прошепотів Річард. — У мене немає вибору. Я не бачу іншої можливості врятувати своїх друзів від жалюгідної долі, схожої з твоєю: прожити залишок днів під п'ятою Дарка Рала. Я піддам своє життя величезному ризику, щоб врятувати твого дракончика. Я вірю, що гордість і честь не дозволять тобі піти на обман, і готовий покластися на твоє слово.
Скарлет фиркнула, відвела голову і з цікавістю подивилася на Шукача. Вона в глибокій задумі забила хвостом, розкидаючи дрібні камені і збиваючи валуни побільше. Річард терпляче чекав. Нарешті дракониха прийняла рішення. Вона кігтем підчепила його за перев'язь і різко потягнула на себе.
— По руках! Твоя честь проти моєї, — прошипіла Скарлет. — Але не ручаюсь, що після цих шести днів я тебе не з'їм.
— Для мене головне — врятувати друзів і зупинити Даркена Рала. Все інше мене не хвилює. — Скарлет пирхнула. — Скажи мені, будь ласка, Скарлет, чи здатний червоний дракон впоратися з куцохвостими гарами?
Дракониха витягнула кіготь-під перев'язі.
— Гари, — гидливо повторила вона. — Чимало я поїла на своєму віку цих тварюк. Гари мені не суперники, якщо тільки не зіб'ються в зграю. Штук вісім, десять — ще куди не йшло. Втім, гари занадто чварні тварини, і тому рідко збираються більше, ніж по двоє. Так що це не проблема.
— На жаль, Скарлет, в нашому випадку — проблема. Коли я бачив твоє яйце, навколо нього снували дюжини короткохвостих гарів.
Скарлет невдоволено загарчала, з її пащі вирвалися язики полум'я.
— Дюжини… — Протягнула вона. — Якщо дюжини, то ці тварюки можуть стягти мене на землю. Тим більше я буду нести яйце.
Річард посміхнувся.
— Ось для того я тобі й потрібен. Не турбуйся, Скарлет, я неодмінно що-небудь придумаю.
Зедд відчайдушно скрикнув, Келен з Чейзом з переляку кинулися до Чарівника. Сповідниця спантеличено насупилася. Зазвичай, коли Зедд розшукував нічний камінь, з ним не траплялося нічого схожого. В останніх променях призахідного сонця обличчя старого здавалося абсолютно неживим і таким же білим, як його сиве волосся.
Келен струснула Чарівника за плечі.
— Зедд! Що з тобою?
Старий мовчав. Голова його повільно схилилася на бік, очі закотилися. Крім того, Чарівник не дихав. Втім, останнє було в порядку речей: він і раніше зупиняв дихання, приступаючи до пошуків нічного каменю. Келен стривожено глянула на Чейза. Вона відчула, як по тілу старого пробігла хвиля дрібного тремтіння. Келен міцніше стиснула його худі плечі і ще раз, з більшою силою, струснула Чарівника.
— Зедд! Припини! Вернись!
Він схлипнув і ледве чутно щось прошепотів. Келен, схилившись до старому, доклала вухо до його губ. Він зашепотів знову.
Сповідниця в жаху відскочила.
— Зедд! Я не можу! Я не в змозі виконати з тобою таке!
— Що він говорить? — Суворо спитав Чейз.
Келен підняла на стража кордону широко розкриті очі. У погляді її стояв жах.
— Він просить, щоб я торкнулася його своєю владою. Владою Сповідниці, — насилу промовила вона.
— Підземний світ! — Задихаючись, вигукнув Зедд. — Царство смерті! Це єдина можливість!
— Зедд, що з тобою? Що трапилося?
— Я в пастці, — хрипко прошепотів він. — Торкнися мене, або я пропав. Швидше!
— Краще б тобі його послухати, — з тривогою в голосі сказав Чейз.
Келен мовчки похитала головою.
— Зедд, я не можу зробити це з тобою!
— Це єдиний спосіб витягти мене. Поквапся!
— Роби, як він велить! — В голосі Чейза зазвучав метал, його слова швидше нагадували наказ. — У нас немає часу на порожні суперечки.
— Хай вибачать мене добрі духи! — Прошепотіла Келен і закрила очі.
Келен зрозуміла, що в неї немає вибору, і відчула себе в пастці. Її охопило сум'яття. Відчуття жаху перед тим, що їй належить зробити, заполонило душу і заглушило тихий голос розуму. Відключившись від усіх думок. Келен подолала внутрішній протест і враз відчула, як наростає в ній велика влада магії, влада сповідниці. У неї перехопило подих. Келен повільно поклала руки на плечі старого і випустила чарівну силу на свободу.
Беззвучний грім струсонув землю. З найближчих сосен градом посипалася хвоя. Чейза збило з ніг. Піднімаючись з землі, страж кордону тихо вилаявся. Він не припускав, що сила, дарована Келен, настільки велика, і не встиг відійти на безпечну відстань. Над лісом запанувала мертва тиша. Чарівник як і раніше не дихав.
Минуло кілька хвилин, що здалися Чейзу і Келен цілою вічністю. Старий перестав тремтіти, зіниці його повернулися на місце. Він тихенько схлипнув, моргнув, підняв руки і міцно стиснув лікті Келен.
— Спасибі, мила, — насилу промовив Чарівник, жадібно вбираючи повітря.
Келен застигла від подиву. Вся її магічна сила, здавалося, ніяк не подіяла на старого. Вона здивовано дивилася на Зедда, не в силах зрозуміти, що сталося. Це неможливо! Келен була щаслива, що все обійшлося благополучно, але не могла до кінця повірити в це.
— Зедд, з тобою все в порядку? — Схвильовано запитала вона.
Чарівник кивнув.
— Завдяки тобі. Але якби тебе не виявилося поруч або якби ти забарилася ще мить, зі мною було б все скінчено. Я ніколи б не повернувся з підземного світу. Твоя влада витягла мене звідти.
— Чому вона не змінила тебе?
Зедд поправив складки балахона. Здавалося, він злегка збентежений своєю недавньою безпорадністю.
— Як-не як, мила,
