Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Танок драконів - Джордж Мартін

Танок драконів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Танок драконів - Джордж Мартін
її з ніг. Заробив найгіршу прочуханку за все життя у Вічнозимі, хоча її можна було назвати ніжною порівняно з тим, як його били брати вдома, на Пайку. На цих сходах вони з Робом влаштували чимало героїчних битв, змагаючись дерев’яними мечами. То було корисне тренування: зразу починав розуміти, як важко пробиватися нагору гвинтовими сходами, долаючи запеклий опір. Сер Родрик казав, що один добрий боєць здатен на сходах стримати сотню.

Але то було давним-давно. Всі вони вже мертві: Джорі, старий сер Родрик, лорд Едард, Гарвін і Галлен, Кейн, Дезмонд і Товстун Том, Алін зі своїми мріями про лицарство, Мікен, який викував для Теона його перший меч. Навіть стара Нан, швидше за все.

І Роб. Роб, який був Теонові більшим братом, ніж сини, народжені з чересел Балона Грейджоя. «Загинув на Червоному весіллі, убитий Фреями. Я мав би бути з ним. А я де був? Я мав би загинути разом з ним».

Теон зупинився так нагло, що Верба мало не врізалася йому в спину. Попереду виднілися двері до спальні Ремсі. Їх чатувало двоє Байстрючих хлоп’ят — Квасний Алін і Німак.

«Давні боги нам сприяють». Німак без’язикий, а Квасний Алін безмозкий, любить казати лорд Ремсі. Перший брутальний, а другий злий, але вони обидва майже все життя провели на службі у Страхфорті. Вони виконують те, що накажуть.

— Ми принесли гарячу воду для леді Арії,— мовив до них Теон.

— А ти сам не пробував митися, Смердюче? — озвався Квасний Алін.— Від тебе тхне кінськими сцяками.

Німак на згоду крекнув. А може, то був сміх. Однак Алін відімкнув двері у спальню, і Теон махнув жінкам заходити.

У кімнаті так і не розвидніло. Усе ховалося у сутінках. У коминку серед жару слабенько потріскувало останнє поліно, а на столику біля зім’ятої порожньої постелі мерехтіла свічка. «Дівчини немає,— подумав Теон.— У відчаї викинулася з вікна». Але від метелиці зачинили віконниці, які примерзли, заметені снігом.

— Де вона? — запитала Голлі. Її сестри вилили воду у великі круглі дерев’яні ночви. Френя, зачинивши двері спальні, підперла їх спиною.— Де вона?! — повторила Голлі. За вікнами почувся ріжок. «Сурма. Фреї шикуються перед виходом». У Теона свербіли відсутні пальці.

І тут він її побачив. Вона скулилася в найдальшому кутку спальні, на підлозі, згорнувшись клубочком під горою вовчих шкур. Теон би її і не помітив, якби вона так не тремтіла. Джейн натягнула шкури на голову, щоб заховатися. «Від нас? Чи очікувала свого лорда-чоловіка?» На думку про те, що зараз може прийти лорд Ремсі, кортіло закричати.

— Міледі,— покликав Теон, який не міг називати її Арією, але не наважувався називати Джейн.— Не треба ховатися. Це друзі.

Шкури ворухнулися. Визирнуло блискуче від сліз око. «Темне, занадто темне. Каре око».

— Теоне?

— Леді Аріє,— підійшла Горобина.— Ходімо з нами, хутко. Ми заберемо вас до брата.

— До брата? — з-під вовчих шкур показалося дівоче обличчя.— Я... я не маю братів.

«Вона забула, хто вона така. Забула своє ім’я».

— Це правда,— мовив Теон,— але раніше мали. Трьох. Роба, Брана й Рикона.

— Вони всі мертві. Я не маю братів.

— Але маєте зведенюка,— сказала Горобина.— Лорда Ворона.

— Ви про Джона Сноу?

— Ми відвеземо вас до нього, але ходімо швидше.

Джейн натягнула шкури до підборіддя.

— Ні. Це пастка. Це він, це мій... мій лорд, мій любий лорд, це він вас підіслав, щоб випробувати мене й пересвідчитися, що я його кохаю. А я кохаю, дуже-дуже, понад усе на світі,— по щоці в неї побігла сльоза.— Так і скажіть йому, так і скажіть. Я зроблю, як він скаже... все, що він скаже... з ним... чи з собакою... будь ласка... не треба відрубувати мені ноги, я не тікатиму, ніколи, я народжу йому синів, присягаюся, присягаюся...

— Най проклянуть його богове,— тихо присвиснула Горобина.

— Я чемна,— заскиглила Джейн,— мене навчили.

— Скажіть їй хтось, щоб вона припинила ридати,— скривилася Верба.— Вартовий німий, а не глухий. З того боку дверей усе почують.

— Піднімай її, Перекинчику,— вихопила Голлі ніж.— Піднімай, поки цього не зробила я. Треба йти. Підніми малу поцьку на ноги й потруси, щоб отямилася.

— А якщо вона заверещить? — сказала Горобина.

«Нам усім кінець,— подумав Теон.— Я їм казав, що це безглуздя, але ніхто не хотів мене слухати». Абель прирік їх усіх. Усі співці божевільні. В піснях герой завжди рятує панну з замку чудовиська, але життя не пісня, а Джейн не Арія Старк. «У неї очі не того кольору. І тут нема ніяких героїв, тільки повії». Проте він усе одно опустився біля дівчини навколішки, прибрав від її обличчя шкури й торкнувся її щоки.

— Ти мене знаєш. Я — Теон, ти це пам’ятаєш. Я теж тебе знаю. Знаю твоє ім’я.

— Моє ім’я? — похитала вона головою.— Моє ім’я...

Він приклав пальця їй до вуст.

— Про це поговоримо пізніше. А тепер тихенько. Ходімо з нами. Зі мною. Ми заберемо тебе звідси. Заберемо тебе від нього.

У неї розширилися очі.

— Будь ласка,— прошепотіла вона,— будь ласка.

Теон узяв її за руку. Коли він піднімав дівчину на ноги, у нього сіпалися відсутні пальці. Вовчі шкури впали на підлогу. Під ними вона була голісінька, маленькі білі груденята — у слідах укусів. Теон почув, як котрась із жінок ахнула. Горобина пхнула йому в руки згорток одягу.

— Вдягай її. Надворі зимно.

Білка в самому спідньому рилася у скрині в пошуках чогось теплого. Зрештою зупинилася на одному зі стьобаних камзолів лорда Ремсі й добряче поношених бриджах, які метлялися на її ніжках, як корабельні вітрила у шторм.

За допомогою Горобини Теон одягнув Джейн Пул у Білчине вбрання. «Якщо боги змилостивляться, а вартові заплющать очі, вона може і пройти».

— А тепер ми виходимо і спускаємося вниз,— мовив Теон до дівчини.— Натягни каптур і схили голову. Іди за Голлі. Не біжи, не плач, не розмовляй, не дивися нікому в очі.

— Не відходь від мене,— попросила Джейн.— Не кидай мене.

— Я повсякчас буду поряд,— пообіцяв Теон, а Білка пірнула в ліжко леді Арії і натягнула ковдру.

Френя відчинила двері спальні.

— Добре помив її, Смердюче? — запитав Квасний Алін, коли вони вийшли зі спальні. Німак лапнув за груди Вербу, коли та проходила повз нього. Добре, що він поліз до

Відгуки про книгу Танок драконів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: