Танок драконів - Джордж Мартін

Але не було сенсу розповідати це Горобині. Вона йому не повірить, так само як він не вірить їй.

— На моїх руках є кров, але не кров братів,— втомлено промовив він.— І мене вже покарали.

— Недостатньо,— відвернулася від нього Горобина.

«От дурепа». Теон, може, і зломлений, але у нього є кинджал. Легко було б висмикнути його й загнати їй між лопаток. На це він ще здатен з усіма своїми зламаними і вибитими зубами. Можливо, це буде навіть милосердно: швидкий кінець замість того, що їм влаштує Ремсі, якщо спіймає.

Смердюк, мабуть, так і вчинив би. Мабуть, вчинив би, сподіваючись потішити лорда Ремсі. Ці шльондри хочуть викрасти дружину Ремсі — хіба міг би Смердюк таке допустити? Але давні боги його впізнали, вони називали його Теоном. «Я був залізнородним, сином Балона Грейджоя і законним спадкоємцем Пайку». Обрубки пальців свербіли і сіпалися, але він не витягнув кинджала з піхов.

Коли повернулася Білка, з нею було ще четверо жінок: сухорлява сива Міртл, Верба Відьма з довгою чорною косою, Френя — широка в поясі та з велетенськими цицьками, Голлі зі своїм ножем. Вдягнені в потерті сірі домоткані сукні, як служниці, на плечі вони накинули брунатні вовняні плащі, підбиті кролячим хутром. «Немає ані мечів,— побачив Теон,— ані топорів, ані келепів — ніякої зброї, крім ножів». Плащ Голлі застібався на срібну брошку, а Френя під плащем намотала від пояса попід самі груди конопляну мотузку, від чого видавалася ще товстішою, ніж була насправді.

Міртл принесла одяг служниці і для Горобини.

— У дворі повно дурнів,— попередила вона,— які готуються до походу.

— Уклінники,— презирливо пирхнула Верба.— Його можність лорд наказав — мусять виконувати.

— Вони всі загинуть,— радісно цвірінькнула Голлі.

— І вони, і ми,— сказав Теон.— Навіть якщо нам вдасться проминути чатових, як ви збираєтеся вивести леді Арію?

— Шестеро жінок прийшло — шестеро йде геть,— посміхнулася Голлі.— Хто дивиться на служниць? Старківна перебереться на Білку.

Теон глянув на Білку. «Вони майже однакові на зріст. Може спрацювати».

— А як вибереться сама Білка?

Білка відповіла сама за себе.

— Через вікно спущуся в богопраліс. Мені було дванадцять, коли брат узяв мене на першу вилазку на південь, за вашу Стіну. Там я і отримала своє ім’я. Брат казав, що по деревах я лажу, як білка. Відтоді я перелазила Стіну шість разів туди й назад. Думаю, з кам’яної вежі тим паче зможу спуститися.

— Задоволений, Перекинчику? — спитала Горобина.— Починаймо.

Величезна кухня Вічнозиму займала цілу будівлю, розташовану на випадок пожежі далеченько від головних палат і фортець. Усередині аромати змінювалися щогодини — мінливі парфуми, в яких змішувалися запахи смаженини, пражу й цибулі, свіжоспеченого хліба. Під дверима кухні Руз Болтон поставив варту. Коли годувати треба стільки ротів, берегти слід кожен шматочок. Навіть кухарі й кухарчуки були під постійним наглядом. Однак вартові знали Смердюка. Любили поглузувати з нього, коли він приходив по воду на купіль для леді Арії, але далі глузувань заходити не наважувалися. Знали, що він — цуцик лорда Ремсі.

— Королевич Смердючий прийшов по гарячу воду,— оголосив один з вартових, коли перед ним постав Теон у супроводі служниць, і відчинив двері.— Тільки швидко, поки не випустили все тепло.

На кухні Теон схопив за руку першого-ліпшого кухарчука.

— Гарячої води для м’леді, хлопче,— наказав він.— Шість повних цебер, і щоб була по-справжньому гаряча. Лорд Ремсі воліє бачити дружину рожевою і чистою.

— Ага, м’лорде,— мовив хлопчик.— Секунду, м’лорде.

«Секунда» тягнулася набагато довше, ніж хотілося б Теонові. Не було жодного чистого казана, тож хлопцеві довелося вимити один, перш ніж набирати в нього воду. Потім ледве дочекалися окропу, а потім ще довше чекали, поки воду переллють у цебра. Весь цей час Абелеві жінки ховалися під своїми каптурами. «Вони все роблять неправильно». Справжні служниці завжди дражнять кухарчуків, куштують страви, хапаючи шматочок то одного, то іншого. Горобина зі своїми змовницями-сестрами не хотіла привертати уваги, але через їхнє похмуре мовчання вартові дуже скоро почали кидати на них похмурі погляди.

— А де Мейзі, Джез і решта дівчат? — запитав один з чатових у Теона.— Ті, що приходять зазвичай?

— Леді Арія висловила невдоволення,— збрехав Теон.— Минулого разу, поки донесли воду, вона була вже геть холодна.

Гаряча вода парувала, розтоплюючи сніжинки, які падали з неба. Процесія рушила назад лабіринтом крижаних шанців. З кожним кроком вода холоднішала. Проходи були забиті вояками: озброєними лицарями у вовняних сюрко і хутряних плащах, солдатами зі списами за спиною, стрільцями з ненапнутими луками та жмутками стріл, вільними вершниками і грумами, які вели румаків. У Фреїв на грудях були герби з двома вежами, а у вояків Білої Гавані — тритон з тризубом. Рухаючись крізь сніг у протилежних напрямках, представники двох ворожих домів сторожко поглядали одні на одних, але мечів не оголювали. Не тут. «А от у лісі все може бути інакше»,— подумав Теон.

Двері Великої фортеці вартувало півдюжини гвардійців Страхфорту.

— Знову клята купіль? — вигукнув сержант, побачивши цебра гарячої води. Долоні він сховав од холоду під пахви.— Вона вчора ввечері купалася. Як може жінка забруднитися у власному ліжку?

«Гірше, ніж ти уявляєш, якщо ділить це ліжко з Ремсі»,— подумав Теон, пригадавши першу шлюбну ніч і все те, що Джейн примусили робити.

— Наказ лорда Ремсі.

— То бігом заходьте, поки вода не вихолола,— сказав сержант. Двоє чатових відчинили подвійні двері.

У коридорі було майже так само холодно, як надворі. Голлі, потупавши чоботами, щоб обтрусити сніг, скинула каптур.

— Я боялася, буде важче,— сказала вона, і з рота в неї вихопилася пара.

— Нагорі під спальнею м’лорда теж є вартові,— попередив Теон.— Люди Ремсі.

Він не наважився назвати їх Байстрючими хлоп’ятами — не тут. Ніколи не знаєш, хто тут може підслухати.

— Схиліть голови і не знімайте каптурів.

— Роби, як він каже, Голлі,— мовила Горобина.— Хтось із них може знати тебе в обличчя. А нам проблем не треба.

Теон перший рушив сходами нагору. «Я піднімався тут уже тисячу разів». В дитинстві він бігав цими сходами — спускаючись, перестрибував по три сходинки за раз. Одного разу врізався у стару Нан і збив