Танок драконів - Джордж Мартін

— Припиніть,— гаркнув Руз Болтон.— Припиніть це божевілля!

Його вояки метнулися вперед, у той час як люди Мандерлі, перестрибуючи через лавки, кинулися на Фреїв. Один стрибнув на сера Гостіна з кинджалом у руці, але здоровань-лицар, крутнувшись, відрубав йому руку по плече. Лорд Вайман зіп’явся на ноги — і рухнув. Старий лорд Лок кликав мейстра, а Мандерлі сіпався на підлозі в калюжі крові, як оглушений дрючком морж. Навколо нього собаки билися за ковбасу.

Щоб розняти бійку та припинити різанину знадобилося чотири десятки списників Страхфорту. На той час на підлозі вже лежали мертві шестеро вояків Білої Гавані та двоє Фреїв. Ще дюжина була поранена, а один з хлоп’ят Ремсі, Лутон, помирав, кличучи маму й намагаючись запхати слизькі тельбухи собі назад у рану на животі. Але ще й тоді у залі лунали крики, молитви й лайка, іржання переляканих коней і гарчання сучок Ремсі. Волтон Сталеві Ноги з дюжину разів гупнув ратищем списа в підлогу, поки в залі затихло і стало чути Руза Болтона.

— Бачу, вам усім хочеться крові,— заговорив лорд Страхфорту. Поряд з ним стояв мейстер Родрі з круком на руці. У світлі смолоскипів чорне пір’я птаха сяяло, як нафта. «Птах мокрий,— збагнув Теон.— А в долоні його милості — пергамент. Він теж, мабуть, мокрий. Чорні слова на чорних крилах».— Замість піднімати мечі один на одного, краще випробуйте їх на лордові Станісі,— сказав лорд Болтон, розгортаючи пергамент.— Його військо менш як за три дні їзди звідси застрягло в снігах і голодує, а я вже втомився на нього чекати. Пане Гостіне, зберіть своїх лицарів і солдатів під центральною брамою. Якщо ви так прагнете бою, завдасте першого удару. Лорде Ваймане, зберіть вояків Білої Гавані біля східної брами. Вони теж беруть участь у бою.

Меч Гостіна Фрея був у крові мало не до руків’я. На щоках у нього, мов ластовиння, розсипалися криваві бризки. Опустивши клинок, сер Гостін мовив:

— Як накаже мілорд. Та коли я привезу вам голову Станіса Баратеона, я остаточно відітну голову і цьому лорду Лою.

Четверо вояків Білої Гавані стали колом довкруж лорда Ваймана, поки мейстер Медрик намагався зупинити кровотечу.

— Спочатку вам доведеться пробитися через нас,— сказав найстарший, сивобородий і суворий, у якого на заляпаному кров’ю сюрко виднілися три срібні русалки на бузковому полі.

— Залюбки. Підходьте по одному чи всі одразу — мені байдуже.

— Годі! — гаркнув лорд Ремсі, потрусивши закривавленим списом.— Ще одна погроза — і я власноруч вам усім кишки випущу. Мій лорд-батько сказав! Побережіть свій гнів для цього самозванця Станіса.

Руз Болтон схвально кивнув.

— Він правильно каже. Буде у вас час повоювати між собою, коли ми покінчимо зі Станісом.

Він обернув голову, щось шукаючи холодними безбарвними очима, поки не побачив поряд з Теоном барда Абеля.

— Співче,— гукнув він,— іди заграй нам щось заспокійливе.

— Як накаже ваша милість,— уклонився Абель. З лютнею в руці він підійшов до помосту, легко перестрибуючи через трупи, і присів, схрестивши ноги, на почесний стіл. Коли він заграв тиху сумну мелодію, якої Теон Грейджой не впізнавав, сер Гостін, сер Ейніс та інші Фреї повели своїх коней із зали.

Горобина схопила Теона за руку.

— Купіль. Просто зараз.

Він висмикнув руку.

— Вдень? Нас побачать.

— Сніг приховає. Ти глухий? Болтон висилає мечників на бій. Ми маємо дістатися Станіса раніше за них.

— Але... Абель...

— Абель про себе сам подбає,— промурмотіла Білка.

«Божевілля. Безнадійне, безглузде, приречене». Допивши ель, Теон неохоче зіп’явся на ноги.

— Збери сестер. Щоб наповнити купіль для леді, води потрібно чимало.

Білка вислизнула з зали — як завжди, безшумно. Горобина пішла разом з Теоном. Відколи вони з сестрами поговорили з ним у богопралісі, одна з них повсякчас ходила за ним назирці, не спускаючи з очей. Вони йому не довіряли. «Та і як мені довіряти? Я був уже Смердюком і, може, знову ним стану. Смердюк, Смердюк, римується з „гівнюк“».

Надворі й далі сніжило. Виліплені зброєносцями сніговики розрослися до моторошних велетів — височенних і страхітливо потворних. Між двох стін снігу Теон у супроводі Горобини простував до богопралісу: доріжки між фортецею, вежею і залою перетворилися на лабіринт крижаних шанців, які доводилося розчищати від снігу щогодини. В цьому замерзлому лабіринті легко було загубитися, однак Теон Грейджой знав кожен поворот.

Побілів навіть богопраліс. Ставок попід серце-деревом укрився тоненькою кригою, а різьблений лик відростив собі крижані вуса. В таку годину годі було сподіватися опинитися з давніми богами сам-на-сам. Горобина потягнула Теона геть від північан, які молилися перед деревом, у безлюдне місце під стіною касарні, поряд з теплим болітцем, яке відгонило тухлими яйцями. Теон побачив, що навіть воно по краях береться кригою.

— Зима на підході...— промовив він.

Горобина кинула на нього злий погляд.

— Ти не маєш права навіть вимовляти гасло лорда Едарда. Ніколи. Після всього, що ти зробив...

— Ви теж убили хлопчика.

— Це не ми. Я тобі казала.

— Словеса — це суховій...— («Вони не кращі за мене. Ми однакові»).— Ви вбили всіх інших, то чому ж його — не ви? Жовтий Дик...

— ...смердів так само, як і ти. Козел.

— А малий Волдер був козеням. Убивши його, ви нацькували Фреїв на Мандерлі — дуже хитро, ви...

— Не ми! — Горобина схопила його за горло і, втиснувши в стіну касарні, мало не вперлася своїм обличчям у його.— Ще раз це повториш — і вирву твого брехливого язика, братовбивце.

Теон вишкірив поламані зуби.

— Не вирвеш. Тобі потрібно, що він провів вас повз чатових. Без мого брехливого язика вам не обійтися.

Горобина плюнула йому в обличчя. А тоді, відпустивши його, витерла долоні об стегна, немов забруднилася від одного доторку до нього.

Теон розумів, що не варто її роздрочувати. Вона по-своєму така сама небезпечна, як Шкуролуп і Деймон Потанцюй. Але він змерз і змучився, в голові гупало — він уже багато днів не спав.

— Я накоїв чимало жахливих справ... зрадив своїх, перекинувся на інший бік, наказав убити людей, які мені довіряли... але я не братовбивця.

— Бо хлопці Старка ніколи не були тобі братами, ага. Ми знаємо.

Так і було, але зараз Теон зовсім не це мав на увазі. «Вони мені не рідні, та навіть якби й були рідні, я їх не чіпав. Ми вбили простих мірошниченків».