Борва мечів - Джордж Мартін

— Та ви ж і перед брамою були поруч, хіба ні? Саме тоді, коли вовк напав на онуків, яких я вислав вам назустріч. Не думайте, що я нічого не знаю — мені все розповіли, усе до дрібниць, хе-хе.

— Але ж нікому не було завдано шкоди…

— Не завдано шкоди? Це так нам король говорить, еге ж? Петир упав з коня. Упав, прошу пана! Я так втратив одну з дружин — вона теж упала з коня.

Вуста його безупинно прицмокували.

— Чи може, не дружину, а підбічницю? Здається, мати Чорного Вальдера. Еге ж, саме так, згадав — упала з коня і розтрощила собі голову. Що б сказали їхня милість, якби Петир скрутив собі в’язи, хе-хе? Подарували б мені ще одне вибачення замість онука, га? Е ні, оце вже ні. Може, ви й король, заперечувати не буду, Король-на-Півночі, хе-хе, але під моїм дахом — мій закон. Обирайте: або вовк, або весілля, пане королю. І те, й інше ви мати не можете.

Кетлін бачила, як розлютився син, та потім скорився долі з усією чемністю, яку зміг зібрати докупи. «Якщо князеві Вальдеру буде завгодно подати мені юшку з вареної ґави, приправлену хробаками» — казав він раніше, — «то я не лише з’їм, а й попрохаю другу миску.» Ось і доводиться їсти вже другу, а може, й третю.

Тим часом Великоджон перепив ще одного виплодка князя Вальдера — цього разу Петира Пуздрю. Той звалився на стіл без тями, а Кетлін подумала: «Хлопчина утричі менший за Умбера. Куди він пнувся?» Переможець, князь Джон, витер рота, підвівся і заспівав пісню.

Бурий, чорний, волохатий!

Жив ведмідь побіля хати!

Голос північний князь мав непоганий, хоч язик йому трохи плутався від випитого. На жаль, скрипалі, сопілкарі та інші музики якраз виводили «Квіти навесні» — пісню, що так само пасувала до слів «Ведмедя і красної дівки», як равлики до вівсяної кулеші. Утворився такий гидкий гамір, що навіть бідолаха Дзвоник затулив вуха.

Руз Болтон промимрив якісь слова надто тихо, щоб його почули, і пішов шукати нужник. У забитій людом трапезній хтось із гостей та челяді без упину входив, виходив чи мулявся туди-сюди. Кетлін знала, що панство та лицарство трохи нижчого ґатунку зараз бенкетує так само гучно в іншому замку. Князь Вальдер випхав усіх позашлюбних дітей та їхніх нащадків на інший берег річки, і Роббові північани вже встигли назвати другий бенкет «байстрюцьким гульбищем», а дехто з гостей навіть нишком зник із трапезної перевірити, чи не гуляють там байстрюки веселіше за вельможне панство. Знайшлися і такі, які надали перевагу таборові поза замком. Адже Фреї викотили туди цілі вози вина, пива та меду, аби прості вояки та стражники пили досхочу за поєднання у шлюбі Водоплину з Близнюками.

Робб присів на вільне після Болтона місце і стиха мовив:

— Ще декілька годин, матінко, і цей вертеп буде закінчено. — Великоджон тим часом горлав про діву з медом у волоссі. — Чорний Вальдер сидить лагідний, наче ягня, а дядько Едмур гарненько втішається молодою дружиною.

Робб перехилився через Кетлін та покликав:

— Пане Римане!

Пан Риман Фрей блимнув очима і запитав:

— Так, пане королю?

— Я сподівався просити Оливара, щоб він повернувся до мене зброєносцем задля походу на північ, — мовив Робб. — Але тут я його не бачу. Невже він на другому бенкеті?

— Оливар? — Пан Риман хитнув головою. — Ні, Оливара немає. Його… немає в замках. Служба.

— Зрозуміло, — вагаючись, відповів Робб, але, судячи з голосу, насправді нічого не зрозумів. Пан Риман, утім, пояснити не зізволив, і король знову підвівся з-за столу. — Дозвольте припросити вас до танку, матінко?

— Дякую за ласку, але ні. — У голові смикало та гуло; танцювати їй зараз хотілося найменше у світі. — Але одна з доньок князя Вальдера, певно ж, охоче складе тобі пару.

— Та напевне, — знітився Робб, упокорившись долі.

Музики грали «Залізні списи», а Великоджон співав «Хвацького хлопака». «Хай би їх якось зазнайомили одне з одним — може б нарешті у лад заспівали.»

Кетлін обернулася до пана Римана.

— Я чула, що один з ваших братів у перших — співець.

— Так, Алесандер. Син Симонда. Аликс — його сестра.

Він підняв кухля у тому напрямку, де згадана Аликс танцювала з Робіном Кремінцем.

— А чи шановний Алесандер співатиме нам сьогодні?

Пан Риман скосив на неї очі.

— Ні, не співатиме. Він — ні. Його тут нема.

Він витер піт з чола і важко зіп’явся на ноги.

— Благаю вибачити, мосьпані. Даруйте красненько.

Кетлін дивилася, як він, хилитаючись, рухається до дверей. Едмур тим часом цілував Рослін та стискав їй руку. В інших місцях трапезної пан Марк Дудар та пан Данвел Фрей грали, хто кого переп’є, Ламаний Лотар розважав пана Гостіна якоюсь побрехенькою, один з молодих Фреїв спритно перекидав у повітрі три кинджали на радість хихотливим дівчатам, а Дзвоник сидів на підлозі та смоктав вино з пальців. Стольники вносили до трапезної велетенські срібні таці зі шматками рожевої та соковитої ягнятини — поки що найзвабливішою стравою за весь час учти. А тим часом Робб вів Дасію Мормонт у танок.

Коли старша дочка пані Мормонт одягала сукню замість кольчуги, то ставала вельми привабливою на вроду. Висока і худорлява, з трохи задовгим обличчям, вона мала гарну привітну посмішку, яка затьмарювала всі вади. Втішно було бачити, що у танку вона рухається так само гарно та спритно, як зі зброєю в навчальному дворі. Кетлін мимоволі замислилася, чи досягла вже пані Мормонт Перешийку. Усіх інших своїх доньок вона забрала з собою, але Дасія — одна з вірних супутниць Робба у битвах — вирішила залишитися при ньому. «Робб має Недів хист — надихати людей на вірність.» Оливар Фрей також швидко прихилився до її сина. Хіба не казав Робб, що Оливар лишився йому вірним навіть після того, як король одружився з Джейною?

Князь Переїзду, що сидів між своїх чорних дубових башт, раптом плеснув у плямисті долоні. Плескіт вийшов такий тихий, що його ледве почули навіть на помості, але пан Аеніс та пан Гостін побачили рух і почали гатити кухлями по столі. До них приєднався Ламаний Лотар, потім Марк Дудар, пан Данвел