Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Звичайно, притоки не мали всієї повноти безумовної сили, але вода з них теж могла бути цілющою при правильному поєднанні трав і заклинань. А у властивостях трав північні шамани розбиралися чудово. Ще вони вміли бачити шляхи майбутнього.

Оевінг несхвально похитав головою, махнув двом вершницям-охоронницям, які чекали віддалік, – і теж поскакав слідом за сестрою.

За традицією, він, передавши сестру з рук в руки її нареченому, мав повернутися додому. Але Оевінг вирішив не поспішати, він все ж таки хотів побувати на Променистих Берегах і подивитися, як живуть племена великих магів, про які з дитинства чув він багато чарівних історій.

Та й сама Велика Річка приваблювала його. Ходили чутки, що туман, що здіймався ночами над її тихими водами, хай і є смертоносним для всього живого, але при сприятливих обставинах може відкрити  шлях до інших світів – таємничих та недоступних.

Оевінг усе підганяв коня, але ніяк не міг встигнути за сестрою, яка дзвінко сміялася, бачачи, що братові за нею не поспіти.

Швидко проминули вони  сонячне поле. Оейде в'їхала в ліс, і Оевінг втратив її з поля зору.

Він озирнувся на бігу. Охоронниці їхали  за ним на відстані кількох кінських стрибків.

Ледве стримуючи розпаленого гонкою коня, він пропетляв між стовбурами могутніх дубів, щільно сплетених корявими кронами. Земля була вкрита товстим шаром сухого листя, жодної живої травинки не пробивалося крізь неї.

Оевінг прислухався, сподіваючись почути стукіт копит чи глузливий сміх, але навколо панувала похмура, задушлива тиша.

Оевінг здригнувся, наче від холоду і повільно спрямував коня вперед.

– Оейде! – покликав він.

Полог із сплетених наглухо крон відбив його голос. Голос покотився вниз і зник у шарі сухого листя, що, здавалося, накопичивалося тут  багато століть.

Але ніхто на його оклик не обізвався. Оевінг нахмурився. А якщо саме зараз з того боку в гай в'їжджають посланці Лянсіди? Що каже наречений, побачивши, як його наречена безтурботно  стрибає  верхи одна серед дрімучих дубів? Чи не відмовиться від заручин, вважавши таку поведінку негідною?

– Оейде! –  крикнув він суворим голосом. – Негайно їдь сюди! Я не маю наміру грати з тобою в хованки!

І знову тиша. Що задумало це дівчисько?

Він озирнувся, щоб дати розпорядження охоронницям, впевнений, що вони позаду в межах видимості, але наступної  миті почув легкий пронизливий свист, і краєм ока встиг помітити сріблястий відблиск, що промайнув у повітрі.

Стріла встромилася йому в шию, наче блискавка. Оевінг навіть зрозуміти нічого не встиг, лише відчув, як щось розпечене торкнулося його шкіри, трохи вище  та правіше за ямку, де з'єднуються ключиці, а потім настала темрява: в'язка і непроглядна.