Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

У Річарда всередині все похололо. Ніякі тортури з багатого арсеналу Морд-Сіт не змогли б заподіяти йому такого болю, як ці слова Рала.

— Наскільки я зрозумів, ти збираєшся щось запропонувати?

Рал кивнув.

— Якщо повернешся в призначений термін і прочитаєш мені Книгу Зниклих Тіней, я збережу тобі життя. Я навіть дозволю тобі залишитися самим собою.

— А Келен?

— Келен буде жити тут, в Народному Палаці. З нею будуть обходитися, як з королевою. Варто тільки їй щось захотіти, як бажання її буде негайно виконано. Так живуть Сповідниці. Ти не в змозі дати їй того, що вона заслуговує. Тут вона буде захищена від зла і захищена від всякого сум'яття. Повністю скорившись моїй волі, вона народить мені сина, Сповідника. Такий мій вибір. Тепер вирішуй, яку долю для Келен ти обереш. Отже, вихованка Констанції або Королева? Ти зрозумів мене? Гадаю, ти повернешся. Ну а якщо я помилився… — Рал знизав плечима. — Або все, або нічого.

— Боюсь, ти все ж не знаєш, яка шкатулка принесе тобі смерть, — схвильованим голосом сказав Річард.

— Як знаєш. Вирішуй сам, чому вірити, а чому — ні. Мені немає потреби сперечатися з тобою. — Обличчя його спохмурніло. — Мій юний друже, раджу тобі мудро і спокійно підійти до прийняття рішення. Можливо, моя пропозиція тобі не до душі. Тоді подумай, що станеться, якщо ти відкинеш її. Життя складне, часом воно ставить людину перед лицем дуже нелегкого вибору. Іноді доводиться жертвувати собою, щоб врятувати того, кого любиш.

— Я все одно не вірю, що ти знаєш, яка шкатулка вб'є тебе, — прошепотів Річард.

— Це твоє право. Тільки перш запитай себе, чи готовий ти поставити на карту майбутнє Келен, покладаючись лише на свою віру. Втім, навіть якщо ти і правий… У тебе тільки один шанс із трьох.

Річард відчував себе розбитим і спустошеним.

— Я можу піти прямо зараз?

— Ну якщо ти більше ні про що не хочеш мене запитати…

І тут Річард зрозумів, що не може поворухнутися. Немов чиясь невидима рука здавила його мертвою хваткою. Даркен Рал спокійно потягнувся до його кишені і витягнув звідти шкіряний мішечок з нічним каменем. Марно намагався Річард перешкодити цьому, невідома сила міцно скувала його. Рал, посміхаючись, підкинув нічний камінь на долоні.

В повітрі стали згущуватися тіні. Вони обступали Рала з усіх сторін, число їх зростало з кожною секундою. Річард хотів відступити назад, але не міг зрушити з місця.

— Настав час повернутися додому, друзі мої.

Тіні в шаленому хороводі закружляли над головою Рала. Вони мчали все швидше і швидше, поки не злилися в одну суцільну сіру пляму. Раптово пролунало страшне тужливе виття, і низка привидів втягнулася в нічний камінь. Тіні зникли. Камінь розсипався на попіл. Даркен Рал подув на долоню і розвіяв попіл по саду.

— Щоб з'ясувати, де ти знаходишся, старий Чарівник закликав магію нічного каменю. Коли він надумає взятися за розшуки наступного разу, його чекає вкрай неприємний сюрприз. Він опиниться в підземному світі.

Річарда охопило обурення. Рал збирається спіймати Зедда в пастку, а він, Річард, не в змозі нічого зробити!

Він розслабився, залишив всі спроби розірвати незримі узи, відсторонився від усіх думок і відновив спокій. Негайно сила, що утримувала його, зникла. Річард ступив вперед.

Рал підбадьорливо посміхнувся.

— Добре, синку, дуже добре. Ти здатний розірвати закляття, нехай навіть таке слабеньке, як це. Але тим не менше чудово. Старий не помилився у виборі Шукача! — Рал кивнув. — Але ти — більше, ніж просто Шукач. У тебе є дар. Передбачаю день, коли ти приймеш мою сторону. Тоді я буду радий твоєму товариству. Ті, з ким мені доводиться мати справу, дуже обмежені. Після того як світ возз'єднається під моїм пануванням, я багато чому зможу тебе навчити. Якщо, звичайно, ти сам того побажаєш.

— Я ніколи не прийму твою сторону. Ніколи.

— Як знаєш, Річард. Тобі вирішувати. Я не тримаю на тебе зла. Сподіваюся, ми все ж станемо друзями. — Рал допитливо подивився в очі Шукачеві. — І ще. Ти вільний чинити, як порахуєш за потрібне. Хочеш, залишайся тут, в Народному Палаці. Хочеш, йди. Який би не був твій вибір, можеш розраховувати на сприяння з боку моїх людей. Але я накладу на тебе закляття. Інше, не таке, яке ти щойно порвав. Закляття це буде діяти не на тебе, а на оточуючих. Тому сам ти зняти його не зможеш. Коли ти зустрінешся зі своїми союзниками, вони не впізнають тебе і вважатимуть за ворога. Ті ж, хто бореться на моєму боці, побачать тебе таким, який ти є, бо ти — мій противник. Принаймні поки що. А значить, і їх противник теж. Але твої друзі, всі до єдиного, будуть приймати тебе за того, кого найбільше ненавидять і бояться. Мені хотілося б, щоб ти побачив світ моїми очима. Можливо, тоді ти краще зрозумієш мене.

Гнів пройшов. Річарда охопив дивний спокій.

— Тепер я можу йти?

— Звичайно, мій хлопчику. Іди, я тебе не тримаю.

— А як щодо пані Денни?

— Її влада не поширюється тільки на мій сад. Варто тобі вийти звідси… Денна як і раніше володіє магією твого меча. Морд-Сіт ніколи не відмовляється від своєї влади. Тут я нічим не можу допомогти. Ти повинен звільнитися сам.

— І як же я зможу піти?

— Хіба ти сам не знаєш, як? Щоб піти, ти повинен убити Денну.

— Убити Денну! — Річард заціпенів. — А коли б я міг вбити її… Став б я терпіти її знущання!

— Ти завжди був у змозі вбити її. — Рал злегка посміхнувся.

— Як?

— У світі немає нічого, що не мало б зворотного боку. Візьми, до прикладу, лист паперу. Який би він не був тонкий, він все одно підпорядковується цьому закону. Так само і з магією. Як