Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— Це було у відповідь на так званий ультиматум Далта щодо Люка та Джасри?

— Еге ж. Мені й на думку не спало, що все це може бути гра. З метою звести Люка і Далта, щоб вони могли втекти та вчинити заколот. Може, навіть і їхній двобій був підлаштований... якщо подумати, Люк мав нагоду поспілкуватися з Далтом ще раніше.

Рендом підняв руку і мовив:

— Зачекай. Розкажи мені все зі самого початку.

— Добре.

Так я і зробив. Доки розповідав, ми безліч разів зміряли кроками довжину кабінету.

— Знаєш, — сказав Рендом, коли я закінчив оповідь, — уся ця справа має такий вигляд, наче Джасра спланувала її ще до того, як розпочати свою кар’єру предметом умеблювання.

— Мені теж стукала така думка, — сказав я, сподіваючись, що він не поцікавиться тим, де Джасра може перебувати наразі. Чим більше я про це міркував, пригадуючи, як вона реагувала на звістки про Люка під час нашої бесіди після набігу на фортецю, тим зрозуміліше мені ставало: вона не тільки знала, що відбувається, а й бачилася з Люком уже після того, як я з ним розпрощався.

— Тут справа було спритно облагоджена, — зауважив Рендом. — Далт, без сумніву, діяв за наказами, отриманими раніше. Не знаючи, як зустрітися з Люком чи як розшукати Джасру та одержати нові інструкції, він удався до цього фейкового нападу на Амбер. Бенедикт, зі своєю майстерністю, міг би його й ще раз розбити, навіть ефективніше.

— Так. Треба віддати належне цьому чортяці: нахабства йому не позичати. Звідси випливає також, що Люкові довелося планувати все нашвидкуруч, а про цю імітацію дуелі вони мали домовитися під час своєї короткої зустрічі в Ардені. Отже, він узяв усе під свій контроль і надурив нас, примусивши вважати себе в’язнем, який не може нічим загрожувати ситуації в Кашфі. Можна так на все це подивитися.

— А який інший погляд може бути?

— Ну, як ви самі сказали, те, що він захопив трон, дає нам і деякі переваги... Що ви збираєтеся робити?

Рендом, потерши скроні, сказав:

— Вирушити туди й завадити йому коронуватися було б дуже нерозважним кроком. Перш за все, я хочу зрозуміти ось що: ти кажеш, що цей хлопець — майстер брехати, як рябий пес. Ти був при їхній розмові. То Люк обманом змусив Віаллу взяти його під свою протекцію?

— Ні, — заперечив я. — Мені здалося, його вона вразила своїм учинком так само, як і мене. Люк відмовився від вендети, бо відчув, що честь його відновлена, зрозумів, що його мати певною мірою використовувала його, а також із дружнього почуття до мене. Він зробив це без жодних умов зі свого боку. Я думаю, Віалла дала йому перстень на знак того, що вендеті покладено край і ніхто з нас не намагатиметься його вбити.

— Це дуже на неї схоже, — мовив Рендом. — Якби я підозрював, що Люк використовує Віаллу, я б власноруч з ним розправився. А так, що ж... Плани мої пішли за вітром, але, гадаю, з цим я можу змиритись. Я готую в королі Арканза, й останньої миті його посуває протеже моєї дружини! Ще трохи, і може скластися враження, що тут у нас, у самому серці Амбера, нема єдності, й оце мені дуже не подобається.

— Гадаю, Люк поведеться дуже миролюбно. Я знаю його достатньо добре, аби стверджувати, що він розуміє такі нюанси. Думаю, Амберу буде зручно мати з ним справи, на будь-якому рівні.

— Та певно, що миролюбно. З якого дива йому б поводитись інакше?

— Він не має на це жодних причин, — сказав я. — А що тепер чекає на цю угоду?

Рендом посміхнувся.

— Я зіскочив з гачка. Оця стаття про Ереґнор мене завжди непокоїла. А в новому договорі, якщо договір узагалі буде укладено, ми почнемо ab initio[159]. Але я не впевнений, чи нам потрібна нова угода. Хай усі вони йдуть під три чорти.

— Можу побитись об заклад, що Арканз ще живий, — сказав я.

— Гадаєш, Люк тримає Арканза в заручниках, щоб я пустив його до Золотого Кола?

Я стенув плечима і запитав:

— Наскільки у вас із Арканзом приятельські стосунки?

— Я підтримував його багато в чому й відчував, що це — мій обов’язок. Але аж таку ціну за нього платити не зобов’язаний.

— Зрозуміло.

— Було б нижче гідності Амбера мати наразі прямі відносини з такою другорядною державою, як Кашфа.

— Ваша правда, — відповів я, — та, до речі, Люк ще й не став легітимним правителем.

— Проте Арканз насолоджувався б зараз життям на своїй віллі, якби не я... А цей Люк, здається, є твоїм приятелем; хай підступним, але приятелем.

— Бажаєте, щоб я нагадав йому про це, коли ми наступного разу обговорюватимемо атомні скульптури Тоні Прайса[160]?

Рендом кивнув головою.

— Здається, ви найближчим часом матимете нагоду потеревенити про мистецтво. Гадаю, буде доречно, якщо ти відвідаєш коронацію свого приятеля. Як приватна особа. Твоє подвійне громадянство нам тут допоможе, а твій приятель відчує, що його шанують.

— Але можу побитись об заклад, що він захоче укласти цей договір.

— Навіть якщо погодимося на це, ми не гарантуємо йому Ереґнор.

— Розумію.

— І ти не маєш повноважень зв’язувати нас будь-якими зобов’язаннями.

— Це мені також зрозуміло.

— Тоді чому б тобі трохи не причепуритися та не вирушити поспілкуватися з ним? Твоя кімната просто за цим проваллям. Можеш вийти крізь цю діру та злізти по балці. Я помітив, що вона уціліла.

— Добре, так і вчиню, — відповів я, прямуючи до пролому. — Ще тільки одне запитання, геть із іншої опери...

— Так?

— Мій батько недавно був тут?

— Мені про це невідомо, — відказав Рендом, задумливо похитавши головою. — Знаєш, ми дуже добре вміємо приходити і йти непоміченими, якщо забажаємо. Втім, гадаю, він дав би мені знати, якби опинився неподалік.

— Мабуть, так, — сказав я, розвернувся та вийшов крізь стіну, проігнорувавши провалля.

11

Ні.

Я повис на балці, розгойдався та пустив руки. І приземлився майже граційно посеред