Учта для гайвороння - Джордж Мартін
— Милість? — засміявся Кайбурн. — Отак це тепер називають жінки? Боюся, друже, ти вислужив її забагато… і не в тої королеви. Бо справжня королева стоїть перед тобою.
«О так.» Серсея покладала всю вину на Маргерію Тирел. Якби не вона, Гак прожив би довге плідне життя, бринькав би собі пісеньки, тішився доньками рільників та свинопасів. «Лише її змови та зради змусили мене до цього жахіття. Вона заплямувала мене своїми гріхами.»
До світанку в високих чоботях співця хлюпала його кров. Зате вони дізналися, як Маргерія пестила себе, спостерігаючи, що її сестри роблять йому вустами. Іншим разом він співав їй, поки вона вдовольняла свою хіть з іншими коханцями.
— Хто вони були? — завимагала королева, і Гак-неборак назвав пана Таллада Високого, Ламберта Червонокрута, Джалабара Ксого, близнюків Рожвинів, Ознея Кіптюга, Гуго Стрімчака і Лицаря Квітів.
Серсея відчула незадоволення. Плямувати ім’я переможця Дракон-Каменя вона не зважувалася. Та й не повірить такій брехні жодна людина, що знає пана Лораса. Рожвинів замішувати теж не можна. Без Вертограду та його кораблів держава не мала надії здихатися того Еурона з його воронячим оком і клятими залізняками.
— Ти лише плюєш нам у обличчя імена чоловіків, які чув у її покоях. А нам потрібна правда!
— Правда…
Гак зиркнув на неї єдиним блакитним оком, яке йому лишив Кайбурн. Кров надималася пухирями у дірках, що лишилися замість передніх зубів.
— Я, напевне… щось не те пригадав…
— Горас і Гобер тут ні до чого, адже так?
— Ні до чого, — визнав він. — Їх там не було.
— Що ж до пана Лораса… я упевнена, Маргерія щосили намагалася приховати свої походеньки від чесного та відважного брата.
— Саме так. Я тепер згадав. Якось я мусив ховатися під ліжком, коли до неї приходив пан Лорас. «Він не повинен дізнатися» — так вона казала.
— Оця пісня мені більше до смаку.
Славне і могутнє панство у цій справі краще не згадувати. Щодо решти… Пан Таллад був заплотний лицар, Джалабар Ксого — вигнанець і жебрак, Стрімчак — лише один з охоронців малої королеви. «А Озней — вишенька на пирозі.»
— Я знаю, як тобі полегшало, коли ти сказав правду. Ліпше тобі міцно її пам’ятати, коли Маргерію приведуть до суду. Якщо ти там знову почнеш брехати…
— Не почну! Я скажу всю правду! А потім…
— Потім тобі дозволять вдягти чорне. Даю в тім своє слово. — Серсея обернулася до Кайбурна. — Подбайте про його рани. Вимийте, перев’яжіть, дайте макового молочка від болю.
— Ваша милість дуже добрі. — Кайбурн кинув скривавлене лезо у відерце з оцтом. — Але Маргерія може зацікавитися, куди подівся її бард.
— Співці з’являються і зникають. Такий вже їхній перемінливий норов. Це кожен знає.
Поки Серсея дерлася темними кам’яними сходами з темних кам’яних мішків, то геть засапалася. «Треба відпочити.» Добувати правду — тяжка праця. А що мало бути далі — того вона навіть страхалася. «Я маю бути сильною. Те, що я маю зробити — заради Томена і держави.» Шкода, що Маггі-Жаба вже померла. «Сцяти я хотіла на твоє пророцтво, стара курво. Хай мала королева і молодша за мене, але ніколи не була вродливіша, а скоро буде мертва.»
Пані Добромир чекала у опочивальні. Стояла глупа ніч; до світанку лишалося менше часу, ніж минуло від сутінок. Джоселин та Доркас спали, але Таена чекала нашорошена.
— Жахливо було, так? — спитала вона.
— Вам краще не знати. Я хочу спати, але боюся побачити сни.
Таена попестила їй волосся.
— Це все заради Томена.
— Я знаю. Тільки заради нього. — Серсея здригнулася. — Мені горлянка пересохла. Будьте ласкаві, сонечко, налийте трохи вина.
— Заради вашої ласки. Лише її я бажаю в усьому світі.
«Брешеш.» Королева знала, чого бажає Таена. Та не переймалася. Хай пускає на неї слину — вірніша буде, разом з чоловіком. У світі, повному зради, така вірність варта була кількох поцілунків. «Та й не гірша вона у ліжку за більшість чоловіків. Принаймні хоч черево мені не надме.»
Вино допомогло, хай і не досить.
— Почуваюся загидженою, — поскаржилася королева, стоячи біля вікна з келихом у руці.
— Купіль вас заспокоїть, моя мила.
Пані Добромир розбудила Доркас та Джоселин і послала по гарячу воду. Поки купільницю наповнювали, вона допомогла королеві роздягтися, розплутуючи шворки вправними пальцями і лагідно стягуючи сукню з плечей. Потім ковзнула геть з власної сукні й лишила її купою на підлозі.
Вони удвох з насолодою розділили купіль; Серсея відкинулася Таені у обійми.
— Томена слід позбавити найгіршого у цій справі, — сказала вона мирійці. — Маргерія досі тягає його щодня до септу просити богів про зцілення брата.
Лорас не припиняв відчайдушно чіплятися за життя, чим дуже дратував королеву.
— І сестри її теж йому до вподоби. Тяжко буде королю втратити їх усіх.
— А всі три, може, і не винні, — припустила пані Добромир. — Чого там, одна з них могла і не брати участі. Наприклад, якщо котрась соромилася і гидувала речами, які побачила…
— …то її можна переконати свідчити проти решти. Чудова думка, але ж котра з них невинна?
— Алла.
— Ота, що її не видно і не чутно?
— То так здається. Насправді не видно і не чутно її хитрощів і лукавства. Залиште її мені, солодка моя.
— Охоче залишаю.
Самих по собі зізнань Блакитного Барда було геть не досить. Зрештою, брехнею та плітками співці заробляють собі на життя. Алла Тирел, якщо Таена зможе з нею домовитися, дуже б допомогла справі. Пан Озней теж зізнається. Решті слід дати зрозуміти, що лише через спокуту гріхів вони зможуть вислужити пробачення короля і Стіну. Джалабар Ксого охоче розкаже всю правду, яку треба. Щодо решти вона не була така певна, але ж Кайбурн добре вміє переконувати…
Над Король-Берегом світало, коли вони вибралися з купелі. Шкіра королеви була біла і бігла зморшками від довгого сидіння у воді.
— Лишіться зі мною, — сказала вона Таені. — Не хочу спати
