Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Глава 35

Я дивився в дзеркало і бачив там себе. Саме себе, а не якогось блудного білого! Це викликало в мені почуття глибокого задоволення. Трансконтинентальний експрес, простоявши в столиці всього півгодини, закутався в пару і повіз ганебну таємницю моїх перевтілень з собою. Головне — не дозволити міс Фіберті написати про це у своїй новій книжці. Та і стару непогано б прочитати.

Моя супутниця печально зітхнула:

— Даремно ти так впираєшся, прекрасний був образ!

— Ні, Кларо, і справа не в зіпсованому образі. Ми розраховуємо вийти на людей, які займаються незаконним навколомагічним бізнесом. Такі ілюзію за трьома щитами бачать, і я не настільки лицедій, щоби намагатися ввести їх в оману.

З мого досвіду, здатність шахраїв передбачати неприємності, взагалі, межувала з ясновидінням. Наприклад, на редстонському звалищі сміття в день поліцейських перевірок половина мешканців просто не з’являлася, і я маю сумніви, що в цеї шушери були гроші на інформатора серед жандармів.

Ми залишили готельний номер, підгадавши, коли зміниться портьє (це лише здається, що вони ні на що не звертають уваги). План був простий. Я не збирався вертітися на очах у сторонньої публіки зі своїми документами живого мертвяка. Навіщо ж тоді існують знайомі серед біли? Тамуру Хемалісу слід було сплатити свій боржок — дати притулок чорному магу. Сподіваюся, після цього старий не почне відчувати ностальгію за товариством чучела.

Мій старий знайомий не відчував, що насувається гроза, і не ховався. Адресу перекладача з мов імперії легко можна було знайти, звернувшись до довідника і газети з оголошеннями. Слід зауважити, влаштувався колишній страждалець шикарно — за два квартали від міністерського будинку. В смислі, порядок підтримують строго, а якщо почнуться бої, то є шанс залишитися осторонь. Будинок був без квітника на даху, зате з цілою штукатуркою і чистим під’їздом.

— А ми не надто рано? — непокоїлася міс Фіберті.

— Повір мені, якраз вчасно, — завірив я її.

Причини поспішити були: весна в Хо-Каргу, звичайно, приємніша за літо, але до полуденної спеки додавалася ще одна неприємність — прохолодний ранок. На світанку навіть з сухого повітря пустелі вибивало росу, і місцеві виходили на вулицю у важких шерстяних хламидах (куди вони дівали їх ближче до полудня, залишалося загадкою). Причому, камінів у столиці не було, мешканцям готелів пропонували задовольнятися набивними ковдрами, і за ніч я добряче задубів.

— Значить так, без гострої необхідності ім’я своє називати я не хочу. Почнеш розмову перша, скажеш, тобі потрібен перекладач з са-оріотської. Зрозуміла?

Міс Фіберті з готовністю кивнула.

Я штовхнув двері, і ми наткнулися на пильного консьєржа, без краплі сонливості в очах (де вони такого знайшли?). Дивні відвідувачі з мішком і валізами не викликали у нього довіри, цербер був невблаганним.

— Містер Хемаліс не приймає без попереднього запису!

Далі було чверть години ввічливих суперечок. Я здався.

Подзвони йому, скажи: Тангор приїхав.

Це повідомлення мало успіх, і неймовірний — буквально за хвилину в приймальню викотився розхристаний Хемаліс і зацвірінькав:

— Майстер Тангор! Який я радий?

Прямо, як додому потрапив. Вигляд білого, який метушився навколо, викликав у моїй душі тепле, затишне відчуття, трохи отруєне думкою про те, яких зусиль вимагало би від мене зобразити щось хоча би подібне. Я твердою рукою спрямував старого в бік ліфту — нема чого йому бігати на людях в пантофлях і халаті.

— Прошу, прошу! — Хемаліс відкопував з якихось закутків гостьові шльопанці і особисто прилаштовував на вішалку наші пальта.

А непогано йому платять за переклади з мов імперії! Підлога квартири була покрита зеленими са-оріотськими килимами з довгим, майже п’ятисантиметровим ворсом (по такому не хочеться ходити, на такому хочеться валятися). З-поміж візерунчастого трав’янистого моря виступали традиційні столичні меблі: низенькі пуфики, столики і подушки. Замість штор, на вікнах колихалися шовкові фіранки. Не дивлячись на засилля книжок, запаху пилу не було (це якась магія).

Сподобалося. Коли збудую власну вежу, такі самі килимки замовлю. Цікаво, чи опустяться са-оріотські ткачі до чорно-білих шашечок?

Білий спішно відпихав у куток товстелезні словники і пачки списаного від руки паперу.

— Дуже, дуже багато роботи! — скаржився він. — Замовлення йдуть одне за одним.

— Ділова кореспонденція? — підбадьорююче посміхнулася міс Фіберті.

— Переважно алхімічні трактати.

— Алхімічні? — тепер зацікавився вже я.

— Так, з ухилом в фармакологію. І’Са-Оріо-Т завжди славився своїми зіллями, які викликають найдивовижніші ефекти.

Я фиркнув. Отрути і наркотики — ось чим славляться наші заморські сусіди. Велика удача, що Інгерніку від імперії відділяє широка протока: до того, що са-оріотські контрабандисти тягнули в сусідню Умпаду, не всякий митник ризикував торкатися голими руками. Особисто я довіряв авторитету магістра Тирандоса, який дуже їдуче відгукувався про потяг імперських алхіміків робити всі свої зілля з мінеральних речовин (на всю його знамениту «Токсикологію» здайдеться заледве півдюжини рецептів, де основний компонент не отримують з травички чи звірятка).

Хемаліс продовжував говорити, без зусиль сплітаючи чудернацькі зв’язки слів, пересипані цитатами і епітетами. Смисл його емоційної промови можна було узагальнити одним слово «Привіт!» З мого досвіду, така ритуальна піснь могла тривати від п’яти хвилин до години, і весь цей час білий буде недоступним до нормального спілкування. Мені потрібно було дати йому виговоритися і заспокоїтися, хай міс Фіберті прийме на себе перший удар. Інакше, навіщо потрібні помічники?

— Піду заварю чай! — категоричним тоном оголосив я і пішов шукати кухню.

Уф! Клара ще питається, чим мене не влаштовує образ білого! Та я таку клоунаду не зможу розіграти фізично — після третього словесного пасажу язик вузлом зав’яжеться. Хемаліс потягнувся було йти за мною, але розірватися між двома співрозмовниками не зумів і залишився розважати даму.

Я почав неспішно обслідувати чуже помешкання: чорних не так вже і часто запрошують в гості, а подивитися у старого було на що. Виявляється, біли теж люблять збирати всякі дрібнички, але якщо у запасливого краухардця корисний мотлох забиває стодолу і горище, то у цих — рівномірно розподіляється по всіх кімнатах. Вервечка танцюристів-мавпочок на полиці, велика скляна штукенція, маленькі зачаровані світильники, розставлені на підлозі хаотично (головне — не наступити). Звідки Хемаліс все це надибав за такий короткий час? Призначення деяких деталей інтер’єру я геть не розумів, але у всіх них була спільна риса — повна непрактичність. Ніяких тобі дерев’яних підлог і суконної оббивки, всюди ворсисті килимки і світлий (читай: легко мажеться) шовк. Чистити все це господарство можна було лише магією, і від думки про те, скільки така чистка коштуватиме, якщо сам не маг, всякий чорний в безхатьки би подався. Я подивився на великі скляні