Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Кухня в квартирі була присутня чисто номінально — крихітний закуток годився лише на те, щоби закип’ятити чайник або зварити каву, вхід туди сором’язливо прикривався дверцятами стінної шафи, попри яку я вже двічі пройшов. Знову якісь довбані столичні заморочки, нічо вони не зроблять просто так!

Чую тепер доведеться за кожною канапкою до їдальні бігати. Що характерно, в попередній квартирі білого з харчами було трохи багатше. Може, це така ознака крутості: великі хлопчики картоплю не чистять? З іншого боку, я ще не бачив, я тут посуд миють, при такому дефіциті води-то. Скорше за все, картина не для нервових.

Білий опанував собою на диво швидко — коли я з’явився в дверях з тацею і горнятками, непосидюча міс Фіберті уже брала в старого інтерв’ю. Погляд на події дволітньої давнини у Хемаліса був несподіваний:

— …але майстер Тангор натиснув на важелі в уряді, в тої ж ночі мерзотників пов’язали! Якби не він, я б не зміг добитися справедливості ще багато років.

— Корупція, — піддакнула міс Фіберті.

Я знизав плечима. Не буду заважати чужим фантазіям, тим більше, що корупція в Хо-Каргу, без сумнівів, існує, а знати про допомогу Шереха не обов’язково.

— Вперше за багато років мешканці міста змогли спокійно зітхнути! — від надлишку емоцій Хемаліс просльозився.

Ну, на рахунок «спокійно» він перебільшив — всього через рік столицю знову трусило. Однак пора до справ переходити. Я підсунув білому під ніс тацю з чайником, і він почав на правах господаря розливати напій. Це трохи відволікло його від захоплених вигуків.

— Містере Хемаліс, чи можемо ми пожити у вас якийсь час?

Білий просто розцвів.

— Звичайно, звичайно! Вам сподобається. Це дуже порядний район.

Ось так. Навіть не поцікавився, що забув у столиці підозрілий чорний. Як типово.

— Повірте, ми вам не завдаватимемо мороки. Власне, я збирався закупити деяку літературу, а у вас, здається, були зв’язки серед букіністів…

— Що вас цікавить? — стрепенувся білий. — Я негайно розішлю запити!

Ох вже мені ці ентузіасти… Нічого йому знати про мету наших пошуків. В смислі, допомагати він, звичайно, буде, безкорисливо і самовіддано, але при цьому вся біла громада Хо-Каргу знатиме про появу в столиці борця з Чудесниками. Воно мені треба?

— Ні, ні, майстре Хемалісе, — не можна дати йому запасти на цю думку, — ми не можемо відволікати вас від роботи. Просто, накидайте нам списочок, з кого почати, далі ми самі розберемося.

В кінці кінців, нема ніякої необхідності скуповувати оптом древні книги. Мені потрібна була абсолютно конкретна інформація про ритуал Літургії Світла, просто, я не міг задати це питання прямо. Напевне, пам’ять про Білий Халак і раніше бентежила уми магів, загадку тих подій давно уже розкрили і в подробицях розписали, треба лише взнати, де. Мені навіть не потрібне першоджерело, досить буде чіткого переказу.

Хемаліс, сьорбаючи чай, продовжував віщати, доречно і недоречно згадуючи мого небіжчика-татка, а мис Фіберті кидала на мене дивні погляди поверх окулярів. Я вткнувся носом в горня і робив вигляд, що тупий і глухий. Маю право! Всім відомо, що чорні маги — суцільні нечутливі і егоїстичні мерзотники. Я теж таким буду, як тільки збудую власну вежу і помщуся Чудесникам. Всіх вижену, закриюся і буду зверху файєрболами кидатися. Прекрасно!

Існує багато способів знайти людину. Як істинний чорний маг, Ларкес вибрав найпростіший спосіб, і пошуки міністра почав з візиту до підлеглого. Старший координатор півгодини терпляче сидів в машині, очікуючи, поки близнюки Сатала підуть погуляти з фізкультурного виду нянею (спеціально виписаною з Краухарду), і лише потім піднявся до квартири.

Щасливий тато насолоджувався тишею.

Пан старший координатор зобразив на обличчі гримасу сердечної симпатії:

— Як здоров’я вашої дружини?

Сатал здивовано пересмикнув бровами:

— Нормально. Ще три місяці. Вона зараз у матері живе.

Сатал збирався стати батьком вчетверте. Ларкес такого героїзму не розумів, і в душі мав підозру, що молодший колега — збоченець. Хоча, якщо наступна дитина виявиться чорною, Сатал зможе претендувати на створення власного клану. Але чи є в цьому сенс?

— А ваша мила донька?

— Моя мила донька послала своїх люблячих родичів к чортовій матері, — посміхнувся Сатал, — і вибрала для навчання школу настільки віддалену, наскільки це взагалі можливо.

Таке Ларкес міг зрозуміти.

— Мудра дитина.

— А що це ви про моїх родичів згадали… бос? — Сатал з підозрою примружився.

Ларкес звично поміняв маску.

— Не кип’ятись, це я теорію перевіряю. У мене інший інтерес. Ти як думаєш, твій учень і справді помер?

— Хто з нас проводив слідство? — здивовано підвів брови Сатал. — Я поняття не маю, що з ним сталося.

— Кажуть, між вчителем і учнем часом…

— Брешуть.

— А як же випадок в шахти?

Сатал задоволено посміхнувся і буквально розплився у кріслі. Йому було приємно відчувати певну перевагу над нинішнім начальником.

— А, ось ти про що. Шерех, так? Я його не питався.

— А якщо для того, щоби досягнути цілі державного рівня необхідно встановити місцезнаходження Тангора? Шерех може прослідкувати будь-кого, тим більше, того, хто з ним зв’язаний. Якщо запитати…

— … то нічого не вийде, — поморщився Сатал. — Малий у нежитя щось на кшталт пестунчика, отака пригода з продовженням. Чим я йому компенсувати буду?

Брови Ларкеса здригнулися, наче не знаючи, яке положення зайняти. Сатал дозволив собі помітити збентеження начальства і великодушно пояснив:

— Для Шереха кожен контактер — віконце у світ. Монстр не має цілі існування, у нього нема нащадків, і йому в принципі ніщо не може загрожувати. Мені здається, він перебирає у людини не лише почуття і відчуття, а і набір смислів, наче приміряє на себе чужу роль. Для Шереха гострота переживань, яка бушує в людині, — краща розвага, причому, епічні сюжети тварюка любить більше, ніж побутові. Будемо відверті: Тангор цілком тягне на другого Роланда. Мені нема чим компенсувати Шерехові зіпсовану розвагу, так що я навіть питатися його ме буду: ми не лише нічого не виясним, а ще і попередимо хлопця про своє зацікавлення. Хтозна, куди він тоді зникне?

— Зрозуміло. — Ларкес ніколи не думав про грізного монстра в такому плані.

— Ще щось?

— А ти не помічав за Тангором яких-небуть дивацтв?

Сатал кілька секунд витріщався на співрозмовника, а потім тупо розреготався.

— Мужик, — сміх висік з очей чорного мага сльози, — цей хлопець — одне величезне дивацтво!

Ларкес відкланявся, розмірковуючи, що зауваження колишнього координатора може бути набагато ближчим до істини, ніж той собі думає.

Доведеться діяти традиційними методами.

Всі свідчення про розслідування суесонського інциденту напряму поступали в офіс старшого координатора регіону: «нагляд» не збирався прощати замах на свого